Рекомендацією для медіа є необхідність дозувати інформацію: не переобтяжувати висвітлення зайвими згадками про коронавірус, але повідомляти про суспільно важливі речі, особливо щодо умов роботи лікарів.

Варто шукати нові підходи у форматах: марафони чи потокове мовлення замінити на короткі програми, що з'являються раз чи кілька разів на день, онлайн-трансляції – на підсумкові статті тощо.

Коли йдеться про ситуацію з пандемією, вищою за довіру до політиків (окрім медиків) є довіра до відомих людей. Водночас довіра до спікерів і героїв багато в чому залежить від того, чи самі вони дотримуються правил безпеки. Людина, яка щось рекомендує, але спустила маску чи неправильно її надягнула, підважує довіру.

Приклади солідарності, матеріали, які показували простих людей, що долучаються до різних ініціатив в умовах пандемії, викликають позитивні емоції. Волонтерська діяльність надихає — чимало респондентів готові долучитися, втім, у регіонах бракує даних, що саме можливо робити на місцях. Водночас, у висвітленні волонтерських ініціатив критичним є баланс. Надмірний акцент на внесок волонтерів у боротьбу з епідемією сприймається частиною респондентів як безпорадність держави та лякає людей.

Активність волонтерів — ситуативна, вони можуть зникнути, тоді як держава має сталі зобов'язання. Тож ефективнішим редакційним підходом може бути інформація про співпрацю волонтерів і держави, якщо така має місце, інформація про те, як волонтери підтримують, а не замінюють собою державу. Якщо це матеріали про волонтерів, таку інформацію варто доповнювати о статистикою.

Важливо зауважити, що в частини аудиторії волонтерські історії викликають підозру, тому варто максимально точно й прозоро пояснювати мотиви волонтерів, розповідати про їхню репутацію, попередній досвід. Аби волонтерські ініціативи викликали довіру, ставлення до них максимально вимогливе.

Одним із ключових чинників недовіри до влади з боку населення в час пандемії є проблеми з комунікацією. Озвучено ключову комунікаційну претензію до влади: відсутність чіткості й відвертості в оцінці поточної ситуації та детального зрозумілого сценарію розвитку в постпандемічний період. Варто зазначити, що у претензіях респондентів щодо браку комунікації часто мається на увазі суперечливість та неповнота інформації.

Комунікаційні проблеми посилюють страх за власне здоров'я та соціально-економічну невизначеність у майбутньому, що на поточному етапі конвертується в недовіру чи критичне сприйняття дій влади.

На нашу думку, причиною частини претензій до влади є нерозуміння респондентами природи більшості проблем у державі, зокрема в медицині. Скажімо, респонденти висловлювали обурення кількістю медиків, які захворіли на коронавірус, вважаючи, що причина – недостатні або некомпетентні дії влади. Хоча така ситуація типова для багатьох країн, уражених пандемією, зокрема для Італії, Іспанії та США.

Важливо наголосити, що вимогливість громадян не завжди виражається у запиті на виділення додаткових (фінансових) ресурсів або безпосередньої допомоги — часто бракує розуміння логіки дій влади. Людям важлива зваженість: вони готові потерпіти, вжити заходів, якщо чітко розуміють, навіщо це потрібно, а також якими є критерії ухвалення рішень. Отже, варто уникати ярликів про повний патерналізм громадян — бажання в усьому покластися на державу, очікування від влади неймовірного. І хоча така тенденція є, соціологи Лондонської школи економіки, реагуючи на дослідження в Україні, зазначають, що критика влади і вимоги кращого медзабезпечення, більшої кількості тестів – характерні для громадян у багатьох інших країнах.

Телебачення сприймається як офіційне джерело інформації, на відміну від інтернету. Хоча багато хто зазначає, що «не дивиться телебачення», ті самі респонденти повторюють звичні телевізійні наративи і згадують телевізійні канали. Отже, рекомендації щодо подачі матеріалів так само актуальні і для телевізійних продуктів.

Ми також радимо медіа особливо зважати на чинник «зручності» у споживанні, адже часто джерелами стають найдоступніші чи найпросуваніші джерела інформації (наприклад, вікно, що спливає на екрані смартфона).

Для частини респондентів особливим складником «зручності» також є мова повідомлень. Немає різниці, російська чи українська, але є великий запит на російську мову. Люди шукають інформацію російською, не усвідомлюючи, що таким чином виходять на джерела маніпулятивної інформації. А отже, є необхідність у надійних українських джерелах російською мовою про COVID-19.

Окрім лікарів і відомих людей, високим є запит аудиторії на експертів, які фахово, детально, але просто пояснюють, аналізують, прогнозують ситуацію. За нерозважливого ставлення медіа до відбору спікерів/експертів ними для аудиторії ставатимуть медіаперсони (чи блогери/псевдоексперти, які репрезентують чиюсь політичну позицію або ж поширюють фейки/конспірологію). У відповідях часто згадується не тільки прізвище доктора Комаровського, але й блогерів, які жодним чином не пов'язані з медициною. Тож медіа можуть використати таку форму викладу (блоги від експертів), однак редакційно гарантувати якість експертизи.

Окрім перевірки гіпотез, дослідження «Ставлення населення до коронавірусу і пошук консолідуючих факторів» зафіксувало ескізи суспільних настроїв, які викликала пандемії COVID-19 в Україні.

Зважаючи на обмеженість вибірки та кількість учасників, варто бути обережними в масштабуванні отриманих результатів: сприймати отримані результати як ключові тенденції в суспільстві є надто ризиковано.

Водночас пілотне соціологічне дослідження не лише фіксує поточні настрої в суспільстві, а й дає підстави говорити про домінування у населення певних патернів щодо оцінки дій влади (політичні реакції), ефективності комунікації (рівень комунікативної синергії), якості медійної репрезентації ситуації щодо перебігу пандемії в Україні, а також наявності конспірологічного мислення.

Тому хочемо окремо наголосити на висновках, на які варто зважати редакціям і тим, хто комунікує щодо перебігу пандемії COVID-19 в Україні.

У контексті дослідження можемо відзначити, що конспірологічний потенціал ґрунтується на декількох пластах: традиційна суспільна недовіра до влади та її дій – помилки влади в комунікації та управлінні – неможливість провести аналогії з ситуацією пандемії, а отже, спрогнозувати час її завершення – медіаманіпуляції, зокрема в мережі та на російських чи проросійських ресурсах.

Аналіз відповідей респондентів свідчить, що здебільшого джерелом поширення конспірологічного контенту є традиційні мас-медіа (передусім телеканали), соцмережі й платформа YouTube. Причина довіри до такого контенту, на нашу думку, криється у декількох чинниках: відсутність базових навиків медіаграмотності (вибір медіа відбувається за принципом довіряю/не довіряю), висока якість конспірологічного контенту, що створює ілюзію достовірності та правдивості; доступність мови (здебільшого російська).

Метою цього дослідження не було з'ясувати, які формати найкращі для деконструювання і розвінчання теорій змов про коронавірус (це може бути окремою темою). Разом з тим, отримані результати свідчать, що хоча конспірологічне мислення не домінує серед респондентів, не слід недооцінювати поширеність конспірологічних повідомлень про COVID-19, адже вони надзвичайно легко знецінюють якісну роботу медіа, засновану на експертизі. Особливо звертаємо увагу на те, що таку інформацію часто підхоплюють саме з традиційних ЗМІ, а не лише з маргінальних ресурсів. Загалом можемо застерегти, що недовіра до влади та комунікаційні проблеми можуть призвести до поширення конспірологічного мислення і вразливості суспільства до маніпуляцій.