Про прослуховування
Мені доводилося спілкуватися зі слідчими генпрокуратури, які працювали під керівництвом Юрія Столярчука. Людини, нагадаю, яка вперше заарештовувала Олексія Пукача, якого потім через тиск Віктора Медведчука на прокуратуру Печерський суд випустив. Медведчук був головою адміністрації Кучми. Так-от, його слідчі говорили мені про те, що УДО і СБУ неодноразово проводячи перевірку в той час президентського кабінету кожного разу виявляли там дроти, чий функціонал вони пояснити не могли. Кожного разу вони писали заяви, точніше рапорти, в Державне управління справами. І кожного разу нічого не відбувалося.
Виявляється, що не тільки люди отримують допуски до державної таємниці, приміщення — також. Приміщення, в якому сидів Кума його не мало. Більше того, до сьогодні цей кабінет на другому поверсі, де знаходиться відповідно офіс пана Єрмака, голови ОП Зеленського, не має цього сертифікату. Це говорить про те, що праві ті, хто казав про існування стаціонарної системи прослуховування.
Справа ще в тому, що більшість людей, які були задіяні в цій ситуації, тією чи іншою мірою мали стосунок до спецслужб. Більше того, саме до КДБ СРСР. Ці люди входили і до так званих «орлів» Юрія Кравченка. Не всі з них, але кістяк — люди, які пов'язані з тією організацією. Більше того, такі агенти були і серед тих, хто співпрацював з “орлами" Кравченка в системі Володимира Кисіля (кримінальний авторитет, на той час член Національного олімпійського комітету України, — ред). Але це не означає, що він був частиною цієї системи.
Про Україну і Росію
По-перше, це вже був занепад, але ще активна історія співпраці російських еліт і українських чиновників, і цих нуворишів, які далі стали олігархами. Це був час вибудовування великих українських капіталів — саме на співпраці з Росією. Але Україна себе завжди вела трохи хитренько. На неї скаржилися і в Вашингтоні, і в Москві. Вона завжди була за права, а як тільки нагадували про неприємні обов'язки, наприклад, в Москві, то Київ біг обніматися з Клінтоном. Якщо Клінтон казав, що у вас там щось не те, то підтюпцем швиденько до Єльцина або якогось починаючого Путіна. Ми завжди всім обіцяли все і не робили нічого. Тому це трохи дратувало як Москву, так і Вашингтон. От і все. То довга історія нашого бездержавницького досвіду. Це була дипломатія виживання. Просто людського виживання, де ми забули, що є розумні, а є хитрі. Нам розумні були непотрібні для виживання, нам потрібні були хитрі. Тому оця хитрість перейшла на усі сфери. Від корупції, бо ти забезпечуєш свою родину, до дипломатії, бо ти вивертаєш те, що тобі треба. А відповідальність — то вже завтра.
Про політичне тло
Кучма поставив Віктора Ющенка прем'єром. Він справді хотів змін. Він зробив так, що Валерію Пустовойтенку (на той момент прем'єр-міністр України — ред) не вистачило тільки одного голоса. Він начебто і виконав перед ним зобов'язання — вніс його як кандидата на прем'єра.
Але справа в тім, що одна з емоційних різновидів вад Кучми — він ревнивий. Він з собою нічого не міг зробити, бо рейтинги і симпатії до Ющенка зростали, через це пішла конфронтація. Як тільки він когось для себе навіть визначав як можливу людину, яка його змінить, він через день починав її ревнувати і ненавидіти. Не було жодної людини, яка довго протрималася на умовній посаді спадкоємця. Бо там був Гриневецький, Кирпа, Тигипко, можливо в якийсь період був і Кравченко, я цього не виключаю. Але не більшою і не меншою мірою, ніж будь-хто з тих, кого я вам зараз назвала. А от Янукович як наступник — там була трохи складніша схема, був варіант і третього терміну, і зриву виборів взагалі. Через це була така одіозна фігура обрана. Януковича привів Медведчук. Це вже його була історія, а вибір робив Кучма. Медведчук взяв на себе інтендантство, оборону, політику, помсту, у справі Гонгадзе-Мельниченка. Найбільшою мірою саме Мельниченка.
Про Віктора Медведчука
Тоді ніякого впливу Медведчука не було. Більше того, він був одним із відсунутих на відстань руки. Але коли це все трапилося, і Кучма не знав, звідки ведеться вогонь, йому потрібна була людина, яка б очолила штаб по відбиттю звинувачень. У «Кримінальному чтиві» є містер Вульф, людина, яка вирішує питання. Цією людиною став Віктор Медведчук, який потім поглинув усе оточення Кучми. Тобто до кінця президентського терміну Медведчук керував ситуацією. Він контролював левову частку усіх президентських контактів, перемовин, питань безпеки. Крім того, він привів із собою Ігоря Смешка, коли він був відправлений нашим представником в ООН в штаб-квартирі в Женеві. Смешко тоді був людиною, яка займалася операцією по спасінню Кучми разом з Медведчуком. А коли пішов Деркач, він очолив СБУ.