Сергій Лещенко
Журналіст «Української правди» з 2000-го року, з 2002-го до 2014-го був заступником головного редактора видання. З 2014-го по 2019-ий — народний депутат України (партія «Блок Петра Порошенка»)
Про знайомство
Я прийшов в УП у вересні 2000 року. 4 вересня я зустрів на сходах нашого навчального корпусу колегу, який працював на спортивному сайті, створеному Гонгадзе. І в них дефіцит журналістів, які могли б писати про політику, бо всі розбіглися. Потім з'ясувалося, що в них спочатку квітня 2000 року була редакція, там було кілька журналістів, які писали.
Наприклад, Дарка Чепак була. У червні-липні 2000 року було викрито стеження за Гонгадзе, яке можливо мало силове підгрунтя, тобто збоку МВС чи СБУ. Гонгадзе тоді писав звернення на генпрокурора Потебенька. Але це звернення фактично помножили на нуль. Тобто слали на виконання тим, кого Гонгадзе підозрював у стеженні. Тому редакція розійшлася на серпень на літні канікули, але протягом канікул вона розбилася. Журналісти не захотіли повертатися до роботи, бо не було ясності, що ж буде далі. Бо стеження було, стеження не розслідувано.
Я прийшов в УП у вересні 2000 року. 4 вересня я зустрів на сходах нашого навчального корпусу колегу, який працював на спортивному сайті, створеному Гонгадзе. І в них дефіцит журналістів, які могли б писати про політику, бо всі розбіглися. Потім з'ясувалося, що в них спочатку квітня 2000 року була редакція, там було кілька журналістів, які писали.
Наприклад, Дарка Чепак була. У червні-липні 2000 року було викрито стеження за Гонгадзе, яке можливо мало силове підгрунтя, тобто збоку МВС чи СБУ. Гонгадзе тоді писав звернення на генпрокурора Потебенька. Але це звернення фактично помножили на нуль. Тобто слали на виконання тим, кого Гонгадзе підозрював у стеженні. Тому редакція розійшлася на серпень на літні канікули, але протягом канікул вона розбилася. Журналісти не захотіли повертатися до роботи, бо не було ясності, що ж буде далі. Бо стеження було, стеження не розслідувано.
Уже відкрився політичний рік — сесія після літньої перерви. Я приїжджаю в офіс УП на Володимирській, будинок на розі із Саксаганського. Там останній поверх, двері праворуч. У той день в офісі був Гонгадзе й Олена Притула. Крім журналістів був тільки айтішник Сергій і два спортивні журналісти. А ще тоді у квартирі жив Коба — друг Гонгадзе. Гонгадзе зі мною поговорив в одній із кімнат, де він сидів. Там був комп'ютер, але не було світла — згоріла лампочка чи проводка зіпсувалася. Ми говорили в темряві. Тобто певна драматургія була в цьому. З наступного дня я почав працювати.
Напевно, мої враження були дуже короткі по часу, бо я прийшов у редакцію 4 вересня, його вбили 16-го. Той тиждень був, наскільки я пам'ятаю, — якесь постійне парламентське життя, Гонгадзе не було місці, він був у парламенті. Потім він прийшов, був інцидент пов'язаний із депутатом Волковим — тоді Гонгадзе не пустили на його пресконференцію. Він був дуже ображений, обурений. Написав статтю про це. Це була топтема того періоду. Волков був дуже впливовий депутат, близький до Кучми.
Пам'ятаю, що він був дуже не те що емоційний, а переповнений життям. Коли всі сидять працюють, він входить, як ураган у кімнату вривається. Усе починає швидше рухатися. Але в мене досвід особистий був дуже короткий. Це мені виповнилося 20 років.
Зараз я знаю трохи більше, ніж тоді. Він співпрацював з опозиційними політиками. Наприклад, допомагав Порошенку. Хоча він тоді не був опозиційним. Тоді була у Вінниці мерська кампанія, і він допомагав як пресслужба, чи щось таке, меру Вінниці. 2000 рік. Чи 1999-й. Тобто Порошенко його знав. Потім він із Вітренко певний час працював. Але не знаю, у якій ролі і в якому статусі. З Морозом у нього були непогані відносини, з Матвієнко непогані. З Мусіякою, покійним, теж були непогані. Але він був явно опозиційним до Кучми. Він тоді, крім того, що працював на УП, вів програму на радіо «Континент». Власник якого виїхав в Америку й отримав притулок. Сергій Шолох. З «Континенту» в мене лишився тільки один спогад. Після зникнення Гонгадзе розшифрували його ефір, де він був дуже критичним до влади. З чого можна зробити висновок, що він був загалом критичним, коли вів цю програму.
Треба пояснити, що в той момент критичний голос навіть на сайті, радіо — це було, як біла пляма на чорному тлі. Це було абсолютно недопустимо з погляду влади. Тоді весь медіапростір був відформатований під президента, його адміністрацію, владу. Коли Гонгадзе критикує від свого імені публічно, то це одразу впадало в око. Це дозволити собі могли 3–4 людини в країні.
Про зникнення й пошуки
Зараз заднім числом аналізуєш — виглядає, як хоррор. Але тоді, напевно, були притуплені інстинкти, я не знаю.
Коли Гонгадзе зник, тривалий час були сподівання, що це якесь непорозуміння. Те, що він реально вбитий, стало зрозуміло лише через півтора місяці. А з моменту його зникнення, 16 вересня, до знаходження тіла, продовжувалися пошуки, в інформаційний простір вкидалися фейки і брехня про те, що Гонгадзе бачили в посольстві Грузії у Києві, що він десь у Росії купував квитки, що його бачили у Чехії. Була історія, що його в Києві бачили у відомому кафе «У Еріка» на Львівській площі. Я навіть ходив і питав барменів. Нам казали: «Це не я був на зміні, а хтось інший».
Олена повністю сконцентрувалася. Вона настільки була змобілізована, що зовні не виглядало, що вона переживає. Постійно працювала. У неї була мета — через медійний тиск вимагати правди про зникнення Гонгадзе. Це я так пригадую. На той момент ці півтора місяці ми продовжували вірити в те, що він десь живий. Чи його тримають у заручниках, чи він вирішив виїхати, бо була небезпека. Але доказів, що він убитий, не існувало.
Перше, це було відкрите звернення до Кучми з вимогою розслідувати. Його особисто Притула вручила Кучмі на пресконференції у вересні 2000 року.
Напевно, мої враження були дуже короткі по часу, бо я прийшов у редакцію 4 вересня, його вбили 16-го. Той тиждень був, наскільки я пам'ятаю, — якесь постійне парламентське життя, Гонгадзе не було місці, він був у парламенті. Потім він прийшов, був інцидент пов'язаний із депутатом Волковим — тоді Гонгадзе не пустили на його пресконференцію. Він був дуже ображений, обурений. Написав статтю про це. Це була топтема того періоду. Волков був дуже впливовий депутат, близький до Кучми.
Пам'ятаю, що він був дуже не те що емоційний, а переповнений життям. Коли всі сидять працюють, він входить, як ураган у кімнату вривається. Усе починає швидше рухатися. Але в мене досвід особистий був дуже короткий. Це мені виповнилося 20 років.
Зараз я знаю трохи більше, ніж тоді. Він співпрацював з опозиційними політиками. Наприклад, допомагав Порошенку. Хоча він тоді не був опозиційним. Тоді була у Вінниці мерська кампанія, і він допомагав як пресслужба, чи щось таке, меру Вінниці. 2000 рік. Чи 1999-й. Тобто Порошенко його знав. Потім він із Вітренко певний час працював. Але не знаю, у якій ролі і в якому статусі. З Морозом у нього були непогані відносини, з Матвієнко непогані. З Мусіякою, покійним, теж були непогані. Але він був явно опозиційним до Кучми. Він тоді, крім того, що працював на УП, вів програму на радіо «Континент». Власник якого виїхав в Америку й отримав притулок. Сергій Шолох. З «Континенту» в мене лишився тільки один спогад. Після зникнення Гонгадзе розшифрували його ефір, де він був дуже критичним до влади. З чого можна зробити висновок, що він був загалом критичним, коли вів цю програму.
Треба пояснити, що в той момент критичний голос навіть на сайті, радіо — це було, як біла пляма на чорному тлі. Це було абсолютно недопустимо з погляду влади. Тоді весь медіапростір був відформатований під президента, його адміністрацію, владу. Коли Гонгадзе критикує від свого імені публічно, то це одразу впадало в око. Це дозволити собі могли 3–4 людини в країні.
Про зникнення й пошуки
Зараз заднім числом аналізуєш — виглядає, як хоррор. Але тоді, напевно, були притуплені інстинкти, я не знаю.
Коли Гонгадзе зник, тривалий час були сподівання, що це якесь непорозуміння. Те, що він реально вбитий, стало зрозуміло лише через півтора місяці. А з моменту його зникнення, 16 вересня, до знаходження тіла, продовжувалися пошуки, в інформаційний простір вкидалися фейки і брехня про те, що Гонгадзе бачили в посольстві Грузії у Києві, що він десь у Росії купував квитки, що його бачили у Чехії. Була історія, що його в Києві бачили у відомому кафе «У Еріка» на Львівській площі. Я навіть ходив і питав барменів. Нам казали: «Це не я був на зміні, а хтось інший».
Олена повністю сконцентрувалася. Вона настільки була змобілізована, що зовні не виглядало, що вона переживає. Постійно працювала. У неї була мета — через медійний тиск вимагати правди про зникнення Гонгадзе. Це я так пригадую. На той момент ці півтора місяці ми продовжували вірити в те, що він десь живий. Чи його тримають у заручниках, чи він вирішив виїхати, бо була небезпека. Але доказів, що він убитий, не існувало.
Перше, це було відкрите звернення до Кучми з вимогою розслідувати. Його особисто Притула вручила Кучмі на пресконференції у вересні 2000 року.
Співзасновниця "Української правди" Олена притула вручає президенту Кучмі відкрите звернення до Кучми з вимогою розслідувати зникнення Гонгадзе у у вересні 2000 року, архів, стопкадр з відео
Пам'ятаю, що була спільна петиція. Була журналістська солідарність, згуртованість журналістів. Був сильний поділ. Були лояльні — їх була більшість, вони були по той бік. І були журналісти, назвемо їх критичними, об'єктивними, опозиційними, як завгодно. І вони тусувалися всі разом. Це Коробова, Мостова, Портніков, Притула. Усі вони були друзями Гонгадзе. Виходить, що зникнення Гонгадзе для них було особистою історією, і вони всі включилися. І тому всі вони обмінювалися інформацією. Розповідали, що вдалося дізнатися. Оскільки ці журналісти тоді були достатньо впливовими, титулованими, до їхньої думки дослухалася влада, хоча й не любила їх.
Про Таращанське тіло
Я приходжу в редакцію, а Олени немає. А вона зазвичай кожного ранку на роботі. Хтось каже, вона поїхала з Лаврентієм Малазонією. Він тоді працював як ТВ-продюсер, мені здається. Потім з'ясувалося, що вони поїхали дивитися на тіло, що було знайдено в Таращанському районі. Зараз це виглядає, як фільм жахів. Тоді для нас це було, наче калейдоскоп. Але зараз розумієш: ого, вони їздили упізнавати тіло, яке було знайдено без голови на узбіччі, на перехресті двох лісових доріг у Таращанському районі. Вони зробили рентген руки, у якій були знайдені уламки поранень Гонгадзе. А потім саме тіло зникло, поки вони були десь у морзі. Його потім відвезли на Оранжерейну в Києві, але про це дізналися також потім. Там, крім ідентифікації тіла, була погоня, пошук тіла, тіло без голови. Тобто страшні речі якісь.
Навіть після знайдення тіла продовжувалась емоційна віра: а раптом це не він, це спеціально підлаштовано, раптом обдурили з рентгеном чи відбулася підміна.
Потім з'явився Микола Джига, заступник Кравченка, який сказав, що тіло перезимувало, тобто це не Гонгадзе. Вони постійно вкидали таку зачіпку, яка десь у глибині душі дозволяла вірити: а раптом це не він. Тіло перезимувало, каже зам МВС. З одного боку, є рентген, де є поранення, а з іншого є заступник, який каже, що тіло перезимувало. Це все тривало досить довго. Аж поки не відбулася експертиза. І навіть вона дала суперечливі результати. Бо проводили експертизу офіційно правоохоронні органи. Навіть тут сказали, що вірогідність належності тіла Гонгадзе 99,6 %. Не 100, а 99,6. А потім Леся Гонгадзе — була версія, що в Лесі було двоє дітей, одну дитину в неї вкрали. Постійно відбувалась сюрреалістична історія. Реально частина цього суспільства, журналістсько-політичного, вірили, що можливо це був близнюк. А була друга експертиза, проводили по рештках тіла, які зберігались у холодильнику в Олени, які вона забрала на впізнанні трупу. Цю експертизу проводив Головатий, вона показала, що це не тіло Гонгадзе.
Тому й досі є люди, прихильники теорії змови, що пишуть, що це не Гонгадзе, він втік в Америку. Хоча це, звичайно, він. Тоді ми цього всього не розуміли — ці суперечливі експертизи, заяви влади. Уже тіло було знайдено, а хтось кидає інформацію, що його бачили в Чехії. Отакого було багато.
Про Таращанське тіло
Я приходжу в редакцію, а Олени немає. А вона зазвичай кожного ранку на роботі. Хтось каже, вона поїхала з Лаврентієм Малазонією. Він тоді працював як ТВ-продюсер, мені здається. Потім з'ясувалося, що вони поїхали дивитися на тіло, що було знайдено в Таращанському районі. Зараз це виглядає, як фільм жахів. Тоді для нас це було, наче калейдоскоп. Але зараз розумієш: ого, вони їздили упізнавати тіло, яке було знайдено без голови на узбіччі, на перехресті двох лісових доріг у Таращанському районі. Вони зробили рентген руки, у якій були знайдені уламки поранень Гонгадзе. А потім саме тіло зникло, поки вони були десь у морзі. Його потім відвезли на Оранжерейну в Києві, але про це дізналися також потім. Там, крім ідентифікації тіла, була погоня, пошук тіла, тіло без голови. Тобто страшні речі якісь.
Навіть після знайдення тіла продовжувалась емоційна віра: а раптом це не він, це спеціально підлаштовано, раптом обдурили з рентгеном чи відбулася підміна.
Потім з'явився Микола Джига, заступник Кравченка, який сказав, що тіло перезимувало, тобто це не Гонгадзе. Вони постійно вкидали таку зачіпку, яка десь у глибині душі дозволяла вірити: а раптом це не він. Тіло перезимувало, каже зам МВС. З одного боку, є рентген, де є поранення, а з іншого є заступник, який каже, що тіло перезимувало. Це все тривало досить довго. Аж поки не відбулася експертиза. І навіть вона дала суперечливі результати. Бо проводили експертизу офіційно правоохоронні органи. Навіть тут сказали, що вірогідність належності тіла Гонгадзе 99,6 %. Не 100, а 99,6. А потім Леся Гонгадзе — була версія, що в Лесі було двоє дітей, одну дитину в неї вкрали. Постійно відбувалась сюрреалістична історія. Реально частина цього суспільства, журналістсько-політичного, вірили, що можливо це був близнюк. А була друга експертиза, проводили по рештках тіла, які зберігались у холодильнику в Олени, які вона забрала на впізнанні трупу. Цю експертизу проводив Головатий, вона показала, що це не тіло Гонгадзе.
Тому й досі є люди, прихильники теорії змови, що пишуть, що це не Гонгадзе, він втік в Америку. Хоча це, звичайно, він. Тоді ми цього всього не розуміли — ці суперечливі експертизи, заяви влади. Уже тіло було знайдено, а хтось кидає інформацію, що його бачили в Чехії. Отакого було багато.
“
У Берліні я особисто бачив, як Мельниченко приходив у готель, де був Кучма, коли той приїздив до канцлера Шрьодера. Сидів у барі й говорив із Льовочкіним. Бакай начеб-то купував якісь записи.
Про плівки Мельниченка
Ці плівки збіглися з переїздом у новий офіс. З вулиці Володимирської. Господар сказав, що більше не хоче мати з нами справу, тому що була увага до нього з боку правоохоронних органів, він злякався, ми терміново почали шукати новий офіс. Знайшли його на Лютеранській. Наш переїзд збігся з пресконференцією, що якось воно все скомкано відбулося.
Мені здається, що навіть знаходження тіла мене не так вразило, як запис. Бо, повторюся, коли знайшли тіло, було багато речей нез'ясованих. Ми не знали, чи це тіло Гонгадзе, чи ні. Бо існувало безліч фейкових версій. А коли з'явилися записи, то була раціональна оцінка. Ми чуємо, що це голос Кучми. Технологій підробляти голоси на той момент не існувало. Для нас той момент появи записів був чорною хмарою. Як саспенс виник. Для нас відкрився страшний фінал фільму, у якому ми грали певну роль. Звичайно, це був не кінець. Але з'ясувалося, що воно було отак. Ті великі сподівання, які були, або, навіть маленькі, залишали певний шанс, що раптом він живий, раптом цього не було. А тут воно зникло. У тих обставинах, які з'ясувалися, він точно не міг бути живий. Тоді вже включився автопілот і певний час, півтора-рік, ми просто працювали без плану Б. Ми просто це робили і у нас не було можливості зіскочити. Ми рухалися тільки вперед.
Ці плівки збіглися з переїздом у новий офіс. З вулиці Володимирської. Господар сказав, що більше не хоче мати з нами справу, тому що була увага до нього з боку правоохоронних органів, він злякався, ми терміново почали шукати новий офіс. Знайшли його на Лютеранській. Наш переїзд збігся з пресконференцією, що якось воно все скомкано відбулося.
Мені здається, що навіть знаходження тіла мене не так вразило, як запис. Бо, повторюся, коли знайшли тіло, було багато речей нез'ясованих. Ми не знали, чи це тіло Гонгадзе, чи ні. Бо існувало безліч фейкових версій. А коли з'явилися записи, то була раціональна оцінка. Ми чуємо, що це голос Кучми. Технологій підробляти голоси на той момент не існувало. Для нас той момент появи записів був чорною хмарою. Як саспенс виник. Для нас відкрився страшний фінал фільму, у якому ми грали певну роль. Звичайно, це був не кінець. Але з'ясувалося, що воно було отак. Ті великі сподівання, які були, або, навіть маленькі, залишали певний шанс, що раптом він живий, раптом цього не було. А тут воно зникло. У тих обставинах, які з'ясувалися, він точно не міг бути живий. Тоді вже включився автопілот і певний час, півтора-рік, ми просто працювали без плану Б. Ми просто це робили і у нас не було можливості зіскочити. Ми рухалися тільки вперед.
Ексохоронець президента Кучми, майор Микола Мельниченко перед початком “очної ставки” з Кучмою у Києві 4 квітня 2011 року, архів, стопкадр з відео
Потім уже, коли почалися протестні рухи, мені здається, що нам передав Луценко компакт-диск. Там було більше записів. Тоді ж було сильне полювання на записи, бо були перші 9 епізодів. Чи 11. Так, 9 епізодів про Гонгадзе. Потім були додаткові, де з'явився Щербань, якась корупція з'явилася. Оцей компакт передав чи Луценко, чи хтось від нього. А вже потім ми заливали записи на наші сервери.
Головне те, що там існувала пряма мова Кучми відносно Гонгадзе. Його обурення, якісь неідентифіковані люди, які навколо нього ходили й постійно підставляли Гонгадзе під критику Кучми. Й обурення Кучми, який вимагав із ним розібратися. Потім смерть Гонгадзе. І мені здається, досі слідство не дає відповіді на питання, що ж це відбулося. Яким чином усе було зроблено. Убивство.
Головне те, що там існувала пряма мова Кучми відносно Гонгадзе. Його обурення, якісь неідентифіковані люди, які навколо нього ходили й постійно підставляли Гонгадзе під критику Кучми. Й обурення Кучми, який вимагав із ним розібратися. Потім смерть Гонгадзе. І мені здається, досі слідство не дає відповіді на питання, що ж це відбулося. Яким чином усе було зроблено. Убивство.
Важливий момент: наскільки я пам'ятаю, СБУ теж слідкувала за Гонгадзе. Тоді СБУ і МВС слідкували паралельно. Чому СБУ не втрутилося — теж питання. Тому що Пукач належав до МВС, підлеглий Кравченка, він отримував наказ від Кравченка розібратися. Чи отримав він наказ убити, ми знаємо лише за непрямими ознаками. Слідкувала СБУ, чому вона бездіяла — теж питання. Чому тіло поховали, потім перепоховали? Чому голову відрізали? Наскільки ми пам'ятаємо, Пукач сам зізнався, що поховав тіло в іншому місці, а потім перепоховав. У цій історії досі багато білих плям, до того ж принципово важливих. І зрештою, хто ж це такий Мельниченко й що це за записи?
Про Миколу Мельниченка
Прізвище Мельниченка з'явилося через тиждень. На момент появи записів це просто був якийсь офіцер охорони, який втік з України. Потім його ідентифікували, коли він у Чехії, чи в Америці був. Він давав перше інтерв'ю через декілька місяців після записів. Це викликало надзвичайно великий ажіотаж. Певну версію він тривалий час продукував. Жодних альтернативних варіантів цього не було.
Мені здається, що Мельниченко казав, що вони в нього є, але ніколи їх не публікував. З того, що пам'ятаю. Певний момент він був героєм, про нього писали «Нью-Йорк Таймз». За інтерв'ю з ним полював весь світ. Потім він почав давати суперечливу інформацію. Потім робив обіцянки, які ніколи не виконував. У певний момент до нього втратили довіру.
Варто органи слідства спитати, що було досліджено в експертизі, чи дав він якісь записи після зникнення Гонгадзе? Я пригадую, що існував серйозним запит, щоби він дав записи саме після зникнення. Він, пригадується, казав, що ці записи є, і там начебто існує ледь не доповідь Кравченка до Кучми, що Гонгадзе вбитий. Але це нікому не було показано.
По-перше, треба дізнатися, чи був Мельниченко тим, хто це все робив. Чи був використаний як трибун цього всього, як глашатай, легалізатор. Друге — чи в нього ці записи реально є, чи він вигадав. Третє — у якийсь момент Мельниченко потрапив у дивне товариство. Він з'являвся в столицях, де був Кучма чи його оточення. У Берліні я особисто бачив, як Мельниченко приходив у готель, де був Кучма, коли той приїздив до канцлера Шрьодера. Сидів у барі й говорив із Льовочкіним. Бакай начеб-то купував якісь записи.
«Українська правда» після вбивства Гонгадзе
Великий об'єм — висвітлення справи Гонгадзе. Вона миттєво стала політичною. Висвітлюючи справу Гонгадзе, ми висвітлювали її політичну складову. Ця складова була антикучмістською. Ми реально давали те, що інші сайти не давали. Бо існувала концепція замовчування, не казати нічого про Гонгадзе і про політичні обставини: записи, Мельниченка.
З іншого боку, ми почувалися вже в безпеці, бо навіть чисто морально ти зрозумієш, що не можуть вбити одного, а потім ще іншого з цієї редакції — це нелогічно. Тому певним чином Гонгадзе своїм зникненням врятував нас від того, щоб із нами щось сталося. Тривали десятиліття, і мені здається, в УП був імунітет, пов'язаний зі справою Гонгадзе. Фактично, він був зруйнований убивством Шеремета. Бо здавалося, що після того, що всі пережили з Гонгадзе, ніхто нас чіпати не буде. А виявилося, ні.
Нашим негласним консенсусом тоді було те, що Кучма це сказав, це підтверджено, це не оспорюється ніким і Кучмою самим. Сказавши це, він доклався до вбивства Гонгадзе. У прямий чи непрямий спосіб, можливо навіть не у свідомий. Але йому треба було просто слідкувати за своєю мовою.
Тоді покарання Кучми було великим питанням. Але зараз, коли ми бачимо, як у версії не сходяться кінці з кінцями, мені здається, що дедалі більше скепсису щодо того, чи воно було лінійно зроблено чи ні. Зараз, напевно, більший запит на те, що ж насправді сталося. Не стільки, щоби Кучма сидів за гратами, бо й час притупляє гостроту цього запиту, і дедалі більше суперечливості бачимо публічно. Мені здається, зараз запит на те, що було насправді, а вже потім: якщо Кучма — то Кучма, якщо Медведчук — то Медведчук. Бо навіть на той момент існували чутки, що записи Мельниченка слухали Мельничук із Суркісом ще на базі «Динамо Київ».
Якщо вони це знали, то яка була їхня роль. Плюс, Марчук був із ними завжди близький. Яка їхня була спільна роль. Чи просто спостерігати і вести Гонгадзе. Долю Гонгадзе віддати в руки Кравченку з Пукачем, чи навпаки, маніпулювати, провокувати, щоби це відбулося, з метою політичного якогось… Чи вони взагалі про це дізналися пізніше, ніж відбулося вбивство.
Про Помаранчеву революцію
УП сидить в офісі на Лютеранській прямо біля Майдану, де відбувається революція. До речі, був ще епізод, Олена його пам'ятає. 2003 на 2004 рік. Святкуємо Новий рік. Ми тоді його святкували на Майдані. Це був рік до виборів. За рік до Майдану. Тоді ми з Оленою були й ще хтось із редакції, проходив Ющенко і він обійняв Олену. Вона це має пам'ятати. Це було дуже символічно, бо через рік тут була революція.
Тоді такі чутки ходили про те, що Кучма з Ющенком мали якусь домовленість під час Помаранчевої революції. Були зустрічі Ющенка і Кучми на дачі. Ющенко в певний момент перейшов на бік революції негласно, фактично утопивши Януковича. І були постійні контакти між Пінчуком і Ющенком. Їхні оточення спілкувалися. Тому в якийсь спосіб це існувало.
Я пам'ятаю перший сніданок Пінчука в Давосі у січні 2005. І тоді була команда — нікому з команди Ющенка не їхати на цей сніданок. Але Рибачук поїхав, і Гриценко поїхав. Думаю, що хтось із них підтвердить, що казали не їхати, але вони поїхали. Тобто це руйнує версію, що була якась домовленість. Я не знаю. Але всі говорили, що начебто якісь домовленості були.
Про Миколу Мельниченка
Прізвище Мельниченка з'явилося через тиждень. На момент появи записів це просто був якийсь офіцер охорони, який втік з України. Потім його ідентифікували, коли він у Чехії, чи в Америці був. Він давав перше інтерв'ю через декілька місяців після записів. Це викликало надзвичайно великий ажіотаж. Певну версію він тривалий час продукував. Жодних альтернативних варіантів цього не було.
Мені здається, що Мельниченко казав, що вони в нього є, але ніколи їх не публікував. З того, що пам'ятаю. Певний момент він був героєм, про нього писали «Нью-Йорк Таймз». За інтерв'ю з ним полював весь світ. Потім він почав давати суперечливу інформацію. Потім робив обіцянки, які ніколи не виконував. У певний момент до нього втратили довіру.
Варто органи слідства спитати, що було досліджено в експертизі, чи дав він якісь записи після зникнення Гонгадзе? Я пригадую, що існував серйозним запит, щоби він дав записи саме після зникнення. Він, пригадується, казав, що ці записи є, і там начебто існує ледь не доповідь Кравченка до Кучми, що Гонгадзе вбитий. Але це нікому не було показано.
По-перше, треба дізнатися, чи був Мельниченко тим, хто це все робив. Чи був використаний як трибун цього всього, як глашатай, легалізатор. Друге — чи в нього ці записи реально є, чи він вигадав. Третє — у якийсь момент Мельниченко потрапив у дивне товариство. Він з'являвся в столицях, де був Кучма чи його оточення. У Берліні я особисто бачив, як Мельниченко приходив у готель, де був Кучма, коли той приїздив до канцлера Шрьодера. Сидів у барі й говорив із Льовочкіним. Бакай начеб-то купував якісь записи.
«Українська правда» після вбивства Гонгадзе
Великий об'єм — висвітлення справи Гонгадзе. Вона миттєво стала політичною. Висвітлюючи справу Гонгадзе, ми висвітлювали її політичну складову. Ця складова була антикучмістською. Ми реально давали те, що інші сайти не давали. Бо існувала концепція замовчування, не казати нічого про Гонгадзе і про політичні обставини: записи, Мельниченка.
З іншого боку, ми почувалися вже в безпеці, бо навіть чисто морально ти зрозумієш, що не можуть вбити одного, а потім ще іншого з цієї редакції — це нелогічно. Тому певним чином Гонгадзе своїм зникненням врятував нас від того, щоб із нами щось сталося. Тривали десятиліття, і мені здається, в УП був імунітет, пов'язаний зі справою Гонгадзе. Фактично, він був зруйнований убивством Шеремета. Бо здавалося, що після того, що всі пережили з Гонгадзе, ніхто нас чіпати не буде. А виявилося, ні.
Нашим негласним консенсусом тоді було те, що Кучма це сказав, це підтверджено, це не оспорюється ніким і Кучмою самим. Сказавши це, він доклався до вбивства Гонгадзе. У прямий чи непрямий спосіб, можливо навіть не у свідомий. Але йому треба було просто слідкувати за своєю мовою.
Тоді покарання Кучми було великим питанням. Але зараз, коли ми бачимо, як у версії не сходяться кінці з кінцями, мені здається, що дедалі більше скепсису щодо того, чи воно було лінійно зроблено чи ні. Зараз, напевно, більший запит на те, що ж насправді сталося. Не стільки, щоби Кучма сидів за гратами, бо й час притупляє гостроту цього запиту, і дедалі більше суперечливості бачимо публічно. Мені здається, зараз запит на те, що було насправді, а вже потім: якщо Кучма — то Кучма, якщо Медведчук — то Медведчук. Бо навіть на той момент існували чутки, що записи Мельниченка слухали Мельничук із Суркісом ще на базі «Динамо Київ».
Якщо вони це знали, то яка була їхня роль. Плюс, Марчук був із ними завжди близький. Яка їхня була спільна роль. Чи просто спостерігати і вести Гонгадзе. Долю Гонгадзе віддати в руки Кравченку з Пукачем, чи навпаки, маніпулювати, провокувати, щоби це відбулося, з метою політичного якогось… Чи вони взагалі про це дізналися пізніше, ніж відбулося вбивство.
Про Помаранчеву революцію
УП сидить в офісі на Лютеранській прямо біля Майдану, де відбувається революція. До речі, був ще епізод, Олена його пам'ятає. 2003 на 2004 рік. Святкуємо Новий рік. Ми тоді його святкували на Майдані. Це був рік до виборів. За рік до Майдану. Тоді ми з Оленою були й ще хтось із редакції, проходив Ющенко і він обійняв Олену. Вона це має пам'ятати. Це було дуже символічно, бо через рік тут була революція.
Тоді такі чутки ходили про те, що Кучма з Ющенком мали якусь домовленість під час Помаранчевої революції. Були зустрічі Ющенка і Кучми на дачі. Ющенко в певний момент перейшов на бік революції негласно, фактично утопивши Януковича. І були постійні контакти між Пінчуком і Ющенком. Їхні оточення спілкувалися. Тому в якийсь спосіб це існувало.
Я пам'ятаю перший сніданок Пінчука в Давосі у січні 2005. І тоді була команда — нікому з команди Ющенка не їхати на цей сніданок. Але Рибачук поїхав, і Гриценко поїхав. Думаю, що хтось із них підтвердить, що казали не їхати, але вони поїхали. Тобто це руйнує версію, що була якась домовленість. Я не знаю. Але всі говорили, що начебто якісь домовленості були.
“
Цією справою вдалося Путіну Україну знову перетягнути на своє поле. Це було зруйновано через три роки Помаранчевою революцією. Ми це переживали три роки. З моменту вбивства Гонгадзе до Майдану. Справа Гонгадзе була геополітичним розворотом. І не тільки України, а й усього цього регіону.
Про Юрія Кравченка
Піскун анонсує допит Кравченка, і він закінчує самогубством — дуже дивні обставини. Це березень, здається, 2004 року.
Тоді була серія затримань. Затримали спільників Пукача, і якось виходить, Піскун анонсує допит Кравченка, який на той момент уже не був при владі. Він був міністром, який начебто, як встановив суд, давав вказівки Пукачу. Відносно Кравченка справа закрита за нереабілітуючими обставинами — у зв'язку зі смертю. Він вважається не організатором, а замовником. Але кінчати життя самогубством тільки публічним викликом на допит — це теж дуже дивно. Його не викликали для пред'явлення обвинувачення. Просто, очевидно, Піскун вирішив хайпанути на цій темі. Публічно проанонсував допит. Я не думаю, що Кравченку було готове обвинувачення. Тим більше, що тоді за кодексом, якщо викликаєшся як свідок, тобі не можуть вручити підозру.
Піскун анонсує допит Кравченка, і він закінчує самогубством — дуже дивні обставини. Це березень, здається, 2004 року.
Тоді була серія затримань. Затримали спільників Пукача, і якось виходить, Піскун анонсує допит Кравченка, який на той момент уже не був при владі. Він був міністром, який начебто, як встановив суд, давав вказівки Пукачу. Відносно Кравченка справа закрита за нереабілітуючими обставинами — у зв'язку зі смертю. Він вважається не організатором, а замовником. Але кінчати життя самогубством тільки публічним викликом на допит — це теж дуже дивно. Його не викликали для пред'явлення обвинувачення. Просто, очевидно, Піскун вирішив хайпанути на цій темі. Публічно проанонсував допит. Я не думаю, що Кравченку було готове обвинувачення. Тим більше, що тоді за кодексом, якщо викликаєшся як свідок, тобі не можуть вручити підозру.
Міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко (ліворуч) в ложі уряду в залі засідань Верховної Ради, архів, 2000 рік, стопкадр з відео
Кирпа покінчив самогубством перед цим. Тому це якось не було неочікувано. Це не був прям шок. Але пам'ятаю, що тоді були велике нерозуміння, чому так сталося. Коли почали обставини з'являтися, що це подвійний був самостріл, тоді це, звичайно, сильно підірвало довіру до цієї версії. Але з іншого боку, ретрансляторами цієї версії були люди, яким ми довіряли, бо вони були нашими побратимами по Майдану. Луценко, Турчинов, Ющенко. Усі вони були з нами. Виходить, у них не було інтересу казати неправду? Коли казали, то ми вірили, бо вони були з нами по один бік.
Про зустріч із Кучмою
Так щоб сісти й говорити, тільки один раз у житті в мене з ним була розмова — у часи Януковича. Десь у 2013 році. Хвилин 30–40 і все. Але це був Янукович президентом, репресії в повний силу, Кучма тоді був проти них. Він до Януковича був дуже критично налаштований. Те, що робив Янукович, у внутрішньому колі критикував. Ми зустрілися в офісі на Шовковичній.
Ми не говорили про справу Гонгадзе. Бо ніхто нікого не переконав би й ніхто нічого б не сказав, крім того, що говориться в публічному просторі. Навіть якби я запитав, він би не став виливати мені душу, перший раз бачачи.
Це було спілкування неофіційне. За підсумками не було жодної новини чи публікації. З мого боку це було бажання отримати інсайдерську інформацію, що відбувається в провладному таборі. Я ж тоді був журналістом. Це було перше спілкування. Я тоді видав книжку про Лазаренка. Хотів Кучмі її передати.
Так щоб сісти й говорити, тільки один раз у житті в мене з ним була розмова — у часи Януковича. Десь у 2013 році. Хвилин 30–40 і все. Але це був Янукович президентом, репресії в повний силу, Кучма тоді був проти них. Він до Януковича був дуже критично налаштований. Те, що робив Янукович, у внутрішньому колі критикував. Ми зустрілися в офісі на Шовковичній.
Ми не говорили про справу Гонгадзе. Бо ніхто нікого не переконав би й ніхто нічого б не сказав, крім того, що говориться в публічному просторі. Навіть якби я запитав, він би не став виливати мені душу, перший раз бачачи.
Це було спілкування неофіційне. За підсумками не було жодної новини чи публікації. З мого боку це було бажання отримати інсайдерську інформацію, що відбувається в провладному таборі. Я ж тоді був журналістом. Це було перше спілкування. Я тоді видав книжку про Лазаренка. Хотів Кучмі її передати.
Зустріч президента України Леоніда Кучми з російським президентом Володимиром Путіним, архів, 2001 рік, стопкадр з відео
Про Росію
Я реально залишаю для себе вірогідність того, що це був російський сценарій. Путін щойно зайшов на посаду в. о. президента, потім обрався навесні 2000 року. Цілком могли реалізувати українську історію по гарячих слідах.
Це такий момент, коли така кам'яна завіса мала закритися й залишити Україну або з того боку, або з цього. Оце відбулося. Фактично, ми залишилися по той бік із Росією. Тобто цією справою вдалося Путіну Україну знову перетягнути на своє поле. Це було зруйновано через три роки Помаранчевою революцією. Ми це переживали три роки. З моменту вбивства Гонгадзе до Майдану. Справа Гонгадзе була геополітичним розворотом. І не тільки України, а й усього цього регіону.
Я реально залишаю для себе вірогідність того, що це був російський сценарій. Путін щойно зайшов на посаду в. о. президента, потім обрався навесні 2000 року. Цілком могли реалізувати українську історію по гарячих слідах.
Це такий момент, коли така кам'яна завіса мала закритися й залишити Україну або з того боку, або з цього. Оце відбулося. Фактично, ми залишилися по той бік із Росією. Тобто цією справою вдалося Путіну Україну знову перетягнути на своє поле. Це було зруйновано через три роки Помаранчевою революцією. Ми це переживали три роки. З моменту вбивства Гонгадзе до Майдану. Справа Гонгадзе була геополітичним розворотом. І не тільки України, а й усього цього регіону.
Про Олену Притулу
Founding-mother. Як Мостова. Я думаю, що це люди, які сформували і сформулювали ДНК української журналістики.
У нас був такий момент — це 2001 рік, напевно, коли ще нікого фактично не було в редакції. Ми сиділи до 11 вечора, а потім я її проводив додому. Вона жила на бульварі Лесі Українки, де бібліотека, у тому будинку. Фактично в нас не було іншого життя, ніж УП.
Вона для мене і вчитель, і людина, завдяки якій я реалізувався, і моральний авторитет. З іншого боку, було безліч суперечок. Я багато разів, скажімо так, сварився з нею. Не на всі події у нас однакові погляди. У неї були інші очікування від мене, напевно. Фактично я для неї людина, на яку вона мала інші сподівання, а воно пішло не так, як вона хотіла.
Про вбивство Павла Шеремета
Відповіді на це питання ніхто не знав, і досі не знає: що сталося із Шереметом? Я не знаю, як вона це пережила. Це виглядало так, що такого в житті не буває. Як таке може бути? Але це сталося і мені здається, що Олена ще більше тоді закрилася. Вона й так була не дуже відкрита, а тут ще більше. А що тут казати, тут, мені здається, всі й так усе розуміють.
Чи не є вбивство Шеремета цілеспрямованою спробою вдарити в ту саму точку для всього суспільства? Напевно, так. Ті люди, які це робили, розуміли, яке це матиме трактування і як це буде виглядати. Це було цілеспрямоване знущання. Крім знущання над країною, знущання над людиною, яку вбили, це було знущання над нею. Я переконаний, що люди, які це зробили, знали її історію. Питання в тому, хто ці люди, у якій країні живуть і що вони переслідували при цьому?
Відповіді на це питання ніхто не знав, і досі не знає: що сталося із Шереметом? Я не знаю, як вона це пережила. Це виглядало так, що такого в житті не буває. Як таке може бути? Але це сталося і мені здається, що Олена ще більше тоді закрилася. Вона й так була не дуже відкрита, а тут ще більше. А що тут казати, тут, мені здається, всі й так усе розуміють.
Чи не є вбивство Шеремета цілеспрямованою спробою вдарити в ту саму точку для всього суспільства? Напевно, так. Ті люди, які це робили, розуміли, яке це матиме трактування і як це буде виглядати. Це було цілеспрямоване знущання. Крім знущання над країною, знущання над людиною, яку вбили, це було знущання над нею. Я переконаний, що люди, які це зробили, знали її історію. Питання в тому, хто ці люди, у якій країні живуть і що вони переслідували при цьому?
© 2021-2022 Лабораторія журналістики суспільного інтересу