Мені ж цікаво, наскільки вони стежать за життям свого нового міста та штату. «Не дуже», — відповідає дружина.

Місцевих ЗМІ тут майже нема, а місцеві телеканали належать великим медіагрупам і зазвичай висвітлюють загальнонаціональні новини.

У штаті, де мешкає 10 мільйонів людей (а це майже як населення деяких європейських країн — наприклад, Австрії чи Швеції) існує лише кілька великих місцевих газет. Я не можу оцінити, наскільки вони популярні.

Ці локальні видання пережили низку фінансових криз. Упродовж останніх трьох років щонайменше десять газет Північної Кароліни (деякі яких засновані в XIX столітті) змінили фокус і замість того, аби писати про новини місцевої громади, розповідають про розваги, їжу та лайфстайл. А деякі з них зовсім закрилися.

«Якщо ви дивитеся американські національні новини по телебаченню, то побачите два види місць: місця, де щось відбувається, та місця, де щось вже відбулося.

CNN і Fox розповідають про сьогодення Нью-Йорка, Вашингтона та Лос-Анджелеса, а під час передвиборчого сезону — показують «поле бою» в таких штатах-гойдалках, як Айова та Огайо, куди приїздять кандидати.
У решті американських міст події якщо й трапляються, то завжди раптово — тому рідко хтось може стати свідком цього», — зауважив американський історик, політичний мислитель і коментатор Тімоті Снайдер у 2011 році.

Від часу написання цієї статті минулого 10 років. Напередодні своєї подорожі з півдня на північ Америки, я розмовляла зі Тімоті Снайдером про ці «новинні пустелі».

Так називають регіони, де не існує більш-менш великих місцевих видань, відтак місцеві жителі мають обмежений доступ до перевірених і вичерпних новин, які є основою демократії на низовому рівні.

За даними Washington Post, починаючи з 2005 року, близько 2200 місцевих газет по всій Америці закрилися, а кількість газетних журналістів з 2008 по 2020 роки скоротилася на понад 50%.

Там, де регіональні й локальні газети все ще існують, брак ресурсів не дозволяє їм оперативно повідомляти про важливі для спільнот речі — громадську безпеку, освіту чи місцеву політику. Для них куди дешевше передруковувати новини великих агенцій.

Кабельні канали давно викупили великі телекорпорації, які так само замінили місцеві новини, заповнивши етер загальнонаціональними програмами.

Окрім скарги на брак місцевих ЗМІ, моя подруга з Північної Кароліни сказала, що не читає національні медіа, оскільки «ЗМІ насамперед займаються політичною боротьбою», в якій вона не хоче брати участь.
Тімоті Снайдер наголосив на небезпеці новинних пустель. У світі постправди, де коментарі й судження перемагають факти, а люди не готові погодитися щодо основних питань — чи то ефективність вакцин, чи звинувачення у фальсифікації виборів, — місцеві ЗМІ можуть повідомляти факти, які достатньо близькі для читача. Факти, які можна перевірити, побачити на власні очі та, зрештою, на яких можуть зійтися люди з різних політичних таборів.

За 350 миль на захід від Шарлотти в місті Чаттануґа я розглядаю величезний музей сучасного мистецтва, зведений над річкою Теннессі. Назва цього міста добре відома американцям завдяки популярній пісні «Чаттануґа Чу-Чу», що була вперше виконана оркестром Глена Міллера у 1941 році. Свого часу її навіть переспівувала радянська естрада.

Місто Чаттануґа розташоване на перехресті штатів Алабама, Джорджія і Теннессі. Місто нагадує нову гіпстерську Мекку американського Півдня. Затишні бари й кав’ярні, дизайнерські магазини та красиві краєвиди.
У 1980-х роках промислова Чаттануґа пережила занепад. Закривалися школи, бракувало якісного житла, зросла расова напруга. Колишній залізничний вузол скористався інвестиціями та програмами відродження економіки.

Сьогодні це місто — приклад відновлення та відбудови. За словами експертів, воно стало прикладом якісної практики ревіталізації території, де є великі установи та інноваційна екосистема, що сприяє співпраці.

Я зупиняюся в сучасному готелі з Airbnb із гарним краєвидом. Мені одразу впадає в око портрет на стіні — це генерал Лі, головнокомандувач армії Конфедерації, та «Герої Півдня», які боролися проти скасування рабства.

Під час Громадянської війни у США Чаттануґа була основним залізничним центром і стратегічною точкою для армій. Теннессі — останній штат, який приєднався до Конфедерації.

Він був глибоко розділений між тими, хто підтримував армію Півночі й президента Лінкольна, та округами, які голосували за Конфедерацію, бо утримували багато рабів.

У місті чимало військових кладовищ. На одному поховані ветерани армії Півдня, конфедерати. Неподалік один з національних меморіалів. Там також є могили тих, хто загинув під час Громадянської війни, воюючи проти Конфедерації.

Також там є немало могил різних поколінь американських військових: від учасників Першої світової до тих, хто втратив життя порівняно нещодавно — в Афганістані та Іраку.

Результати виборів у США показують, що навіть на Півдні демократи перемагають у великих містах, тоді як сільські райони є надійною опорою для республіканців.

Чаттануґа — приклад розділеного міста, де в гіпстерському готелі висить портрет генерала Лі, а люди з протилежних політичних таборів не перетинаються між собою: живуть в різних районах і не мають громадського простору, де могли б зустрічатися та обмінюватися думками.

Як і скрізь у дорозі, я купую місцеву газету. «Подавати новини неупереджено, без страху й прихильності» — так звучить гасло газети. Воно досить незвичне для регіонального видання з абсурдно довгою назвою Chattanooga Free Press Times.

Мене заінтригував як девіз, так і назва. І на це є причина. Як і в багатьох регіонах США, тут наприкінці 1990-х продажі газет впали. Два місцевих видання — більш ліберальна Chattanooga Times та прореспубліканська Chattanooga Free Press мало не збанкрутували.

Так місто могло б перетворитися на чергову новинну пустелю. Журналісти ризикували втратити роботу. Та новий інвестор запропонував умову: обидва видання мали об’єднатися й співіснувати в одній будівлі, в одній редакції. Через двадцять років опісля їх об’єднує дещо більше, аніж спільний офіс.

Сама газета, на перший погляд, нічим не вирізняється: національні місцеві новини й статті на різні теми. Якщо відкрити сторінку «Думки редакції», то можна побачити старі назви.

Chattanooga Times показово публікує ліберальні колонки, а Chattanooga Free Press Times — консервативні. Це показує позиції обох редакцій.
Заснована в 1936 році, редакція Chattanooga Free Press, що підтримує Республіканську партію, пише про те, «чому демократи ігнорують основну причину вбивств у місті», або ж закликає «відкинути критичну расову теорію».

На їхній карикатурі зображено відомий міст в Чаттанузі, а малюнок глузує з плану «прогресивної інфраструктури», запропонованого президентом Байденом. Шпальта закінчується цитатами з Біблії: «Біблійна мудрість».

На наступній шпальті продемократичної Chattanooga Times, заснованої в 1869 році, журналісти засуджують Республіканську партію те, що її члени бояться освіти, а також ставлять під сумнів чесність виборів. Їхня карикатура зображує Статую Свободи та Авраама Лінкольна, що перелякані через критичний стан американської демократії.

У випуску наступного дня коментатори Times критикують республіканців за те, що їхня партія не має сміливості засудити расове цькування, а Free Press пише, що рішення Верховного суду щодо одностатевих шлюбів «закриває двері для свободи релігії».

Консерватори виступають за потребу більш відкритого уряду — батьки вимагають повідомляти, чого саме навчають у школах Чаттануґи. На цих окремих сторінках розділу «Думки редакції» передруковують і матеріали американських ЗМІ з інших штатів.

Це коментарі про те, чому католицькі єпископи протистоять Байдену, критика політики віцепрезидентки Камали Гарріс щодо еміграції тощо.
Ліворуч від цього продемократичні опінії: переопублікований з Washington Post новий план інфраструктури Джо Байдена, а також колонка з Atlanta Journal-Constitution, що пояснює, чому потрібно робити більше, щоб голосування на виборах у Сполучених Штатах було доступнішим.

Є й карикатура, що висміює «Організацію Трампа», а центральна стаття наголошує на небезпеці змін клімату для американської інфраструктури.
Це, мабуть, уперше, коли я бачу такі протилежні погляди настільки близько, на сусідніх шпальтах однієї газети.

Минуло чимало часу від американських президентських виборів 2020 року. Проте коли я перемикаю канали з CNN на Fox, гортаю The New York Times чи заходжу на протрампівський сайт Breitbart News, мені здається, що країна на межі катастрофи: чи то через уряд, чи то через опозицію.
Однак, і теми, і спікери, і аналіз подій, що нібито відбулись у паралельних світах, більше нагадує мені українське телебачення, яке служить різним політичним партіям та бізнес-групам.

У Chattanooga Times Free Press думки висловлюють не люди з далекого Вашингтона чи Нью-Йорка, які сперечаються заочно, перебуваючи на різних майданчиках, а репортери місцевої газети, фото яких читач може побачити над статтями. Зазначені електронна адреса та номери телефону редакторів розділу «Думки редакції» — це контакти людей, які представляють різні погляди.

Якщо хтось запитає, як виглядають цивілізовані дебати, то я, швидше за все, наведу цей приклад.

Але йдеться про більше, аніж просто друкувати полярні думки поряд. Видання Chattanooga Free Press Times має окрему шпальту для спільних редакційних статей.

І саме в цьому об’єднаному розділі вони пишуть про вакцинацію у США. У цих колонках наведені як точки зору, так і контраргументи, а журналісти наголошують, що є теми, де обидві партії мають працювати. Читаючи цей текст важко вгадати, яку сторону представляють автори, оскільки звертаються вони не до своїх прихильників, а до всіх мешканців Чаттануґи.

У 2002 році Асоціацією преси штату видання було визнане найкращим в Теннессі, а роком пізніше журнал Editor and Publisher назвав його однією з десяти газет у Сполучених Штатах, що робить свою справу правильно. У 2014 та 2017 роках газета була визнана фіналістом Пулітцерівської премії, що є однією з найпрестижніших нагород у сфері медіа в США.

У 1990-х роках об’єднання двох газет видавалося вимушеним кроком, чимось сумним. А у 2021 році виявилося, що місцевій громаді пощастило, адже ця газета створила «оазу новин» не лише для Чаттануґи, а й для жителів Теннессі, Алабами та Джорджії.

Чи достатньо просто мати змогу дізнаватися про погляди людей з іншого табору? У нинішніх умовах, коли аудиторії легко розбігаються по власних бульбашках, слідкуючи за стрічкою новин у Фейсбуці, я б сказала, що так.

Це і є перший крок до гуманізації суперника. Численні дослідження техаського Центру медіазалучення доводять, що спілкування в реальному житті більш цивілізоване та ввічливе.

Коли люди бачать один одного і разом розв’язують проблеми, виникає більше емпатії. Коли американці часто кажуть, що не знають особисто людей, які «голосували не так, як я», це точно не про членів редакції Chattanooga Free Press Times.