Якщо дивитися на первинні критерії, то, на перший погляд, медіаринки України та інших пострадянських країн досягли успіху.
На початку 1990-х східноєвропейці з захопленням і заздрістю задивлялися на західні ЗМІ. А вже наприкінці 2000-х українські чи російські версії розважальних шоу виглядали куди багатшими й розкішнішими за їхні західні аналоги.
Навіть у порівнянні з деякими комерційними європейськими мовниками українські телеімперії є надзвичайно багатими завдяки своїм інвесторам.
Утім вони переважно не приносять прибутку. Класична модель побудови ефіру — затягнути аудиторію якісними розвагами (як от шоу-талантів або серіали), щоб у проміжку між ними показати політично упереджені й частенько таблоїдні новини.
Телевізійна реклама приносить дохід, оборот є, але це не покриває початкових інвестицій. Крім того, фінансову звітність, що ховається за комерційною таємницею, а також імена справжніх власників складно перевірити за численними офшорними компаніями.
У такому медійному середовищі жодне незалежне ЗМІ не може навіть наважитися конкурувати без аналогічної початкової фінансової інвестиції.
Однак дискусія про те, як вимірювати успіх ЗМІ, залишається незмінною. Навіть у медійному середовищі й серед тих же незалежних ЗМІ. Напевне змінилось одне: до рейтингів додали ще й показники кліків.
Східноєвропейські та, зокрема, пострадянські країни традиційно страждали через відсутність або ж не достатньо якісну роботу громадських та суспільних ЗМІ, які були б незалежними від держави, нейтральними, об’єктивними, але могли існувати завдяки підтримці платників податків, а не рекламі.
Це типова модель великих ЗМІ Західної Європи. Медіаринки Східної Європи більше схожі на американські, аніж європейські. Хоча суспільні американські мовники PBS та радіо NPR лишаються еталоном якості, їхня популярність та частка на ринку незрівнянна у порівнянні з панівною роллю суспільних мовників Скандинавії, Великобританії, Нідерландів чи Німеччини, — тобто більшості країн Західної Європи.
На додачу у США за часів президентства Рональда Рейгана була скасована «Доктрина справедливості» — вимога неупередженості й збалансованості у телевізійних новинах.
Саме така різниця в медіазаконодавстві пояснює, чому американська телекомпанія Fox News є політично упередженою на відміну від британського телеканалу Sky, хоча обидві належать одній і тій самій Murdoch Group.
Попри окремі розмови про необхідність розбудови якісного суспільного мовника, українські ЗМІ безперечно йшли американським шляхом.
Все ж наприкінці 2000-х з розвитком інтернету, а також тим, наскільки фрагментованими стали кабельні мовники, я помітила, як мало-помалу на Заході, зокрема у США, почали ставити під питання доцільність і корисність комерційної моделі ЗМІ для суспільства.
Прибуткові й незалежні від влади медіа часом діяли мов українські олігархічні ЗМІ, агітуючи за бізнес-інтереси власників. Телеканали надавали слово представникам «своїх» і виправдовували це тим, що така журналістика продається ліпше, ніж нейтральні, неупереджені новини.
У Сполучених Штатах, де досі усім керував ринок, почали з’являтися нові медіа, як-от ProPublica. Оскільки журналістські розслідування дорогі й неприбуткові, найкращим редакторам і журналістам-розслідувачам довелося залишати відомі медіа і працювати коштом філантропів.
Вже потім їхні матеріали поширювалися ключовими ЗМІ. Зрештою, саме вони отримували численні нагороди, — наприклад, Пулітцерівську премію. Як не дивно, але фінансова модель деяких з найякісніших прикладів американської журналістики сьогодні більш подібна до тієї, що є країнах, які розвиваються. Зокрема у Східній Європі, де найкращі журналістські розслідування фінансуються фондами та донорами.
Зараз, коли технологічні гіганти захопили ринок онлайн-реклами, перехопивши більшість прибутків ЗМІ, медійники у США стали погоджуватися, що якісні медіа не можуть бути просто бізнесом, бо вони мають служити суспільству.
Однак виникли нові виклики.