Про знайомство з Гонгадзе

Ми з ним познайомилися у Львові на його день народження. Це було 21 травня 1994 року. Він, не знаючи мене, запросив до себе. Жив неподалік. Через деякий час ми почали разом працювати — він мене запросив на роботу в «Центр Європи». Ми почали згадувати минулі часи і з'ясували, що ми ще там — на війні, бачились. Принаймні, бачили одне одного. Це було в Сухумі, в Грузії. Я його бачив, коли він був поранений. Ходив такий — обидві руки в нього були перев'язані.

Це був неймовірно відданий друг. Як журналіст це був генератор ідей. Він міг на рівному місці придумати щось і, найцікавіше, що воно втілювалося, наскільки би абсурдним на перший погляд не виглядало.

Про роботу у Львові і переїзд до Києва

Був інцидент, пов'язаний з матеріалами, які стосувалися справи дітей. 1995 рік, здається. Матеріал зняли з ефіру — там великі чиновники були задіяні в тій справі. Він болісно це сприйняв, бо була історія, що він сам втратив близнюка брата — матері сказали, шо його брат помер, а через деякий час тих лікарів судили через викрадення дітей. Це було основною причиною, чому він перебрався до Києва.

Про нелюбов Кучми

Здається, це стосувалося сюжету про дніпропетровський клан. Були розмови, що Кучма кидався тапочками в телевізор і злився через цей матеріал. Ну, і зрештою, він знав його. Були розмови, що Гія перед тим задавав йому питання на прес-конференції, коли мав приїхати Едуард Шеварднадзе (на той момент президент Грузії — ред.) до Києва: «Про що ви будете говорити з ним?», — і він так подивився косо на нього і сказав: «О любви и дружбе». Тоді хтось з його оточення вийшов і сказав: «Він тебе дуже не любить». Тобто, те, що він його не знав, само собою, була брехня.

Про «Українську правду»

Це все ж був тимчасовий проект, тим більше на той час інтернет не був популярний. Усі проекти, за які брався Гія, вистоювали, але ми думали повернутися до телебачення, бо ми себе бачили в цій галузі. А інтернет-газета була створена, оскільки йому було заборонено будь-де працювати в телебаченні. Тобто, існував якийсь «чорний» список, до якого він потрапив — його просто нікуди не брали.

Про стеження за Гонгадзе

Одного дня він прийшов знервований і сказав, що за ним цілий день стежать. Він тоді написав заяву в генеральну прокуратуру. І я сам бачив — він показав машину, і як тільки сів в таксі, та машина за ним поїхала. Після заяви про стеження, воно припинилось. Ну принаймні, ми вже їх не бачили.

Стеження — це швидше був психологічний тиск. Це була демонстративна форма залякування. Це не був поодинокий випадок, на всіх тиснули. На ту саму Дар'ю Чепак (на той час журналістка — ред.), яку затримали в метро і казали, що вона дуже схожа на дівчинку, яка розповсюджує наркотики. Або підійшли до мене і казали, що щойно пограбували якесь помешкання і людина схожа на мене. Ми сиділи за столом, він підійшов і каже: «Перепрошую, я поліцейський, вам доведеться мене вислухати. От щойно пограбували квартиру, ти дуже схожий на людину, яка це зробила».

Про зникнення

Ми прогулялися в той день. Щось говорили про майбутні плани, про «Українську правду». Я лишався в редакції і чи-то він до мене подзвонив, чи-то Мирослава. Йшлося про те, що вона не мала ключів і не могла потрапити до хати, а Гія дзвонив, що він вже вийшов, щоб вона не хвилювалася. І на цьому все.

На другий день зранку, я написав на «Українській правді» коротку замітку, що зник Георгій Гонгадзе.

Він був обов'язковий. Навіть від мене вимагав, щоб він знав, де я є. І він так само, якщо десь збирався чи мав якісь плани, то обов'язково наперед розказував. Ну, і просто зникнути, от так взяти десь поїхати — не було в нього такого, він не був за характером такий, щоб десь там піти, ніч не ночувати.

Був такий журналіст Омар Узарашвілі. Ми якось втрьох зустрілися. Він займався кримінальною журналістикою і всі боялися, що з ним щось може трапитися. Навіть жартома казали, хто перший попадеться за свою професійну діяльність, і завжди Гія казав: «Мені до тебе ще далеко». От такі були жарти.

Про таращанське тіло

Від Олександра Мороза, здається, подзвонили і сказали, що є в Таращі тіло, яке дуже схоже. Я мало вірив, тому що до того було багато таких дзвінків. Я пам'ятаю, багато разів їздив по Києву, в лісі, шукав якесь місце, що він там в якомусь будинку нібито замкнений. Ну, дуже багато було таких дзвінків.

Поїхали я, Олена Притула, Лаврентій Малазонія і Добровольський. По приїзду нас зустрів патологоанатом і медсестра. Патологоанатом описав всі прикраси, які були при ньому. Я окремо поговорив з медсестрою, вона так само підтвердила щодо тих прикрас. Ну і поговоривши, попросили показати тіло. Як я його тільки побачив, візуально впізнав, хоча тіло було розкладене, майже самі кістки були, Олена навіть не заходила.

Ми почали думати, як ще підтвердити, що це Гія. І я пригадав, що в нього були поранені руки. Запитав, чи можна зробити рентген. Пам'ятаю, я пішов ще плівку купив. На рентгені виявили осколки, які були в нього в руках. Вже сумнівів не було ніяких.

Поки ми займалися організаційними питаннями, писали заяву на впізнання, на труну, за цей час тіло зникло. Ну тобто, просто викрали тіло і все — нема. Це потім уже стало ясно, що то були представники правоохоронних органів. Через декілька днів з'ясувалося, що воно є в Києві.

Про ідентифікацію тіла

Рештки лишилися на столі, якісь частинки. Ми вирішили забрати на всяк випадок — чи на аналіз ДНК чи ще на якийсь аналіз. Щоб бодай щось мати — зрозуміло, що хтось намагається знищити це все. Був такий слідчий Гречка з прокуратури. Він казав вже без протоколу: «Навіщо ж Ви поїхали в ті Таращі?». Я кажу: «Якби не поїхали, щоб було?». Він каже: «Не було б ніякого тіла і все, не було б того скандалу. Навіщо ви так вчинили?».

Були версії, які озвучував патологоанатом. Він казав, що так швидко тіло не розкладається. Тобто, він мав якісь там припущення, що його зберігали чи-то в поліетилені — я зараз не пригадаю тих нюансів.

Про замовника

За Кравченко стояв Кучма швидше всього. Тобто все, що є за плівками — ніхто цього не спростував до сьогоднішнього дня, ніхто не надав альтернативну версію, яка б відділила Кучму, чи виправдала в якійсь мірі. Так виглядає і по плівках, і по тому, як вони вчиняли — викрадання тіла і закиди, що Гія живий, ходить десь по закордонах. Всіляке приховання справи, і знищення тіла, доказів.

На плівках виглядає, що Кучма є замовник. Так, він не казав, що може вбити, але невідомо, що він казав поза плівками.