МИРОСЛАВА ГОНГАДЗЕ
Дружина Георгія, після загибелі чоловіка отримала політичний притулок у США і від 2001 року разом із дітьми оселилася у Вашингтоні. Із 2004 року ведуча та продюсерка української редакції «Голосу Америки», наразі головна редакторка української редакції «Голосу Америки»
Про те, чи змогли журналісти розслідувати вбивство Гонгадзе
Я не думаю, що справа журналістів розслідувати. Справа журналістів — розповісти про цю справу. Я думаю, що журналісти зробили максимально можливе в цій ситуації, щоб пролити світло на те, що відбувалося. На кожному кроці слідства журналісти досить прискіпливо ставилися до всього цього. Звичайно, що складно тримати увагу 20 років поспіль. Але на першому етапі без журналістів, без їхньої участі, без солідарності, ми не змогли б нічого добитися, і це важливо сказати. Питання розслідування і питання притягнення до відповідальності — це питання слідства. Воно не зробило свою роботу.
Вся інформація по цій справі, фактично, була оприлюднена. Мені здається, що суспільство знає достатньо. Проблема цього розслідування — не те, що ми не знаємо замовників, а те, що замовники не притягнуті до відповідальності.
Що відбувалось з сім'єю Георгія після його вбивства
Це був суцільний жах. Реально. Коли відчуття, що стіни падають, ти знаходишся під постійним тиском, ти в центрі політичного скандалу, за тобою стежать, твої телефонні розмови прослуховують, ти не маєш до кого піти для того, щоб захистити себе та родину. В тебе вбили чоловіка, ти не маєш де жити, ти мусиш виїхати зі свого помешкання, бо знаєш, що тут були чужі люди.
Я проводила безкінечні години в прокуратурі. І в інших органах міліції, поліції, СБУ, намагаючись змусити їх щось робити. Спочатку ти німієш, потім тобі себе жаль. Я багато разів плакала, коли цього ніхто не бачив. Потім ти стаєш злою на все. В тебе з'являються сили для того, щоб щось робити. Тоді тобі треба вирішувати. Чи ти ховаєшся, мовчиш для того, щоб зберегти ілюзію безпеки для себе і родини, або ти йдеш у ва-банк і починаєш боротися. Це було складне рішення. Але тоді я поклялася, що зроблю все від мене залежне, щоб ця справа не стала такою, як стали справи багатьох журналістів до цього.
Ти чуєш записи, чуєш голос президента твоєї країни, який обговорює, що робити з твоїм чоловіком, якого вже вбили, а потім чуєш, що робити з тобою. І сміється, і жартує, і знущається. Я пам'ятаю той момент дуже чітко, коли я сиділа зі своїми декількома товаришами по політичній партії. Один із них приніс касету із записами. Ми слухаємо, і вони обговорюють, що каже Кучма. Ведуть розмову серйозну. Я дивлюся на все це, і я ніби піднялася… бачу це все третім оком. Я кажу: хлопці, він про мене говорить. Ви чуєте, що він про мене говорять? Один із них каже: нічого страшного, ти вже стільки пережила, все буде добре. Я зрозуміла в той момент, що в мене немає жодного захисту, я не маю до кого піти, і не маю де знайти притулок. От тоді я зрозуміла, що маю врятувати себе, дітей. Вирішила, що мушу їхати з країни.
Про Миколу Мельниченка
Був період, коли я спілкувалася з Миколою. В мене було відчуття, що він каже правду. Він завжди стверджував, що робив ці записи самостійно. Я відчувала тоді на самому початку, що він відчуває відповідальність за те, що відбулося. Я втратила певну довіру до нього, коли він відмовився свідчити в суді щодо записів. Без його свідчень ці записи не можуть бути використані як докази. Його поведінка була незрозумілою. З того часу ми втратили будь-який контакт.
Мирослава Гонгадзе у Верховній Раді, архів, 2000 рік, стопкадр з відео
Про плівки
В певний історичний момент Мельниченко зробив крок для того, щоб ми знали більше, хто стоїть за вбивством Георгія. Хто стоїть за Мельниченком, сказати складно. І все ж таки я віддаю йому належне. Належне, що ці записи були оприлюднені, і що справа не була похоронена на рівні того, що не знайшли тіла, чи на рівні виконавців цього злочину. Після оприлюднення записів Мельниченка у парламенті ця справа набула зовсім іншого характеру. Вона стала суспільно важливою. Слухаючи записи, у мене немає сумнівів про те, що там голоси саме Кучми, Кравченка, Литвина і інших.
Чому плівки Мельниченка не долучили до справи Гонгадзе?
Мельниченко, наскільки я знаю, не пішов на співпрацю зі слідством, і був не готовий свідчити в суді. Тому ці записи не вдалося долучити до матеріалів справи. Хоча, я вважаю, слідство могло скористатися ними. Я пам'ятаю момент, коли Георгій подав заяву в прокуратуру, що за ним стежили. Відразу після цього є записи, коли Кравченко доповідає Кучмі про те, що Георгій подав заяву в ГПУ. Кучма відповідає йому: «почему всякая срань должна писать в прокуратуру». Вже це факт того, що правоохоронні органи знали, що відбувається стеження за Георгієм. Вони відповіли на його запит тим, що сказали, що вони не знають номерів машин, які він вказав. Потім Кравченко доповідає Кучмі про стеження — це вже важливий факт. Після цієї доповіді стеження припиняється на певний період. Потім поновлюється в кінці серпня. Все це можна співставити.
Ці записи цікаві, бо можна почути, як двері відкриваються, як Кучма говорить по телефону, як хто заходить, виходить, там можна розпізнати усі голоси. Це зовсім не проблематично.
Лідер опозиції і голова СПУ Олександр Мороз виступає на акції “Україна без Кучми", архів, 2001 рік, стопкадр з відео
Про роль Олександра Мороза
Мороз оприлюднив записи. Чому — треба запитувати в нього. Чи тому, що тіло виявили на його окрузі, чи були інші політичні причини це робити. Але це було важливо, що він їх оприлюднив. Насправді партія Мороза почала організовувати «Україну без Кучми». Я не знаю, яка мотивація була.
Людина отримує такі записи і чує їх. Чи не є це відповідальністю політика їх оприлюднити? Ми можемо казати, що це політичний крок, але це також крок громадянина і політика.
Я вважаю, що Кучма винен не лише в убивстві Георгія, він винен в сьогоднішній війні на Донбасі, винен у тому, що загинула Небесна сотня на Майдані, винен у всьому цьому. Віін створив цю систему, в якій зараз живе Україна.
“
Про покази Олексія Пукача
Він стверджує, що Георгій був шпигуном, що треба оприлюднити його розмови з Кравченком, що це була спецоперація, що він рятував Україні від Георгія. Тобто в нього мотив був зрозумілий. Хто йому розповів? На першому етапі, я так розумію з його слів, що це Кравченко. Але хто придумав усю цю операцію? Чи це був Кравченко? Чи це були інші люди? Чи був голова АП Литвин у цій справі задіяний? В який спосіб був задіяний у цій справі Кучма? Все це залишається питанням до слідства. Всі ці люди мали певну роль у вбивстві. Яку конкретно, на це мало б відповісти слідство. Воно, на жаль, не відповіло.
Про роль Леоніда Кучми
Кучма говорив у своєму кабінеті про те, що він хоче позбутися Георгія. Якби він цього не говорив, можливо, Георгій був би сьогодні живим. Тому для мене Кучма винен. Рівень вини — це питання слідства.
Цією справою користалися всі: сили в Україні, могла скористатися Росія. Нерукопотисним зробив себе сам Кучма. Тим, що створив олігархічну систему, підтримував корупцію. Саме за його часу в Україні почався тиск на свободу слова. Олігархія почала зростатися з політичним класом. Досі Україна живе на фундаменті того, що збудував Кучма. Саме тому країна так довго і важко проривається до нормальності. До цивілізації. До стабільної демократії. Саме тому так довго не може збудувати міцні інституції. Все це почалося тоді в 96-99 роках. Я вважаю, що Кучма винен не лише в убивстві Георгія, він винен в сьогоднішній війні на Донбасі, винен у тому, що загинула Небесна сотня на Майдані, винен у всьому цьому. Віін створив цю систему, в якій зараз живе Україна.
Я ніколи не говорила з Кучмою. І ні з ким з його оточення. Ніхто зі мною не контактував. Єдиний раз, коли я подивилася Кучмі в очі після убивства Георгія, це коли я його побачила на похороні Олександра Ємця (на той час народного депутата — ред), він прийшов попрощатися. Олександр був моїм близьким другом. Я стояла поряд з труною. Коли Кучма побачив мене, він подивився, підняв голову, швидко опустив очі і вийшов з кімнати.
Як вбивство Гонгадзе змінило країну
Смерть Георгія не була даремною. Суспільство змінилося. Пробудилося тоді в 2000 році. Воно відчуло, що треба боротися за справедливість. Це були лише перші кроки. Акція «Україна без Кучми» була першим кроком, потім були протести, потім Помаранчева революція. Згодом діти, які прийшли зі своїми батьками, чи на спинах своїх батьків, зробили Революцію Гідності.
Але це пробудження України відбулося тоді, в 2000 році. Те, що сталося тоді, послабило владу Кучми. Він ніколи не зміг змінити Конституцію, що він дуже хотів зробити. Результати зманіпульованого референдуму 1999 року не були впроваджені в життя. Проти нього боровся Георгій, збирав докази фальсифікацій референдуму, і це, як я вважаю, було однією з причин його вбивства. Але Кучма втратив свою силу. Україна зійшла з цієї траекторії диктатури, на якій вона опинилася в 2000 році. Так само народилася велика кількість журналістів. Молодих журналістів, які на прикладі Георгія йшли в журналістику, бо відчували покликання воювати за принципи.
Учасники акції "Україна без Кучми", архів, 2001 рік, стопкадр з відео
Усі ці люди, яких ми називаємо причетними до цього злочину, — більшість із них вже немає серед живих. Вони самі себе покарали. Якщо залишились ще ті, хто досі живе і насолоджується життям, то мені жаль цих людей. Мені їх жаль, бо жити з виною — це непомірна ноша.
Зеленський мені нічого не обіцяв. Я зустрілася з ним на майданчику біля Гудзону. Коли я його покликала, він побачив моє обличчя, я подумала, що він швидше за все десь бачив, але хто я він точно не зрозумів. Не ідентифікував. А більше можливості з ним розмовляти в мене ніколи не було, і я ніколи не просила аудієнції.
“
Як змінювалось ставлення до справи Гонгадзе за 20 років
Коли я поїхала з України, хотіла взагалі змінити прізвище, сховатися. Щоб мене ніхто не бачив, не чув. Я так втомилася бути в центрі скандалу, бути публічною людиною — мені завжди було зручно бути за кадром. Але в певний момент я зрозуміла, що від себе не втечеш, треба продовжувати. Завжди у схожих справах убивств журналістів повинен бути хтось, хто буде центром тяжіння для того, щоб продовжувати справу. Мені довелося весь цей час бути центром цього тяжіння. А чи дізналися ми щось нове у цій справі? Можливо трішки. Але насправді нічого. Важливо було таки те, що знайшли голову, речі Георгія, знайшли виконавців убивства. Важливо було мені бути на суді, коли засуджені були на лаві підсудних. Це був певний ключовий момент. Але так само наступає втома. Ти стикаєшся з небажанням, нерозумінням, маніпуляцією, неготовністю… Вся політична система не давала можливості розслідувати цей злочин. Вся політична система була направлена на те, щоб покрити всі сліди в цьому злочині.
Ще один ключовий момент — рішення Європейського суду з прав людини. Коли визнали, що Україна не провела адекватного розслідування в 2005 році. Ця справа в Європейському суді зайняла в мене 3 роки дуже важкої роботи. Паралельно мені доводилося утримувати родину, працювати і вести весь цей процес. Потім наступає певне розчарування і втома. Ти відчуваєш, що можливо зробив усе, що міг.
Зеленський і справа Гонгадзе
Зеленський мені нічого не обіцяв. Я зустрілася з ним на майданчику біля Гудзону. Коли я його покликала, він побачив моє обличчя, я подумала, що він швидше за все десь бачив, але хто я він точно не зрозумів. Не ідентифікував. А більше можливості з ним розмовляти в мене ніколи не було, і я ніколи не просила аудієнції.