Олексій Степура
Журналіст, розслідував вбивство Гонгадзе, зокрема, розшифрував і систематизував «плівки Мельниченка»
Про Георгія Гонгадзе

Ми були шапочно знайомі — «привіт-привіт». На той час, співпрацював з німецьким телебаченням і нас мало цікавила політика. Тоді була стабільна ситуація, я навіть в Раду не заходив, ми більше знімали сюжети про Україну загалом. Тому я не часто на той період спілкувався з Гонгадзе та іншими провідними журналістами. Хоча безумовно багатьох знав.
Я товаришував з Олегом Єльцовим і коли відбувалися події навколо Гонгадзе, ми зідзвонювалися — і в серпні, і в вересні. Я читав публікації Єльцова на російському сайті FLB (Журналиська агенція Free Lance Bureau (FLB), агенція федеральних розслідувань – ред.). Після зникнення Гонгадзе, я відкрив «Українську правду» і побачив там всі передруківки Єльцова. Все стало на свої місця і для мене стало очевидно, що стеження за Єльцовим і зникнення Гонгадзе якось пов'язані. І коли потім почали ходити по руках записи Мельниченка, я заради цікавості почав їх слухати і все вилізло — там є купа епізодів, де обговорюють через кому і Єльцова, і Гонгадзе.
Про плівки Мельниченка

Під час зустрічі з депутатами Головатим, Шишкіним і Жиром, Мельниченко передав їм два диски, які переслали для експертизи до Відня, в Інститут вільної преси. Звідти записи були передані журналістам. Це було перше джерело. Друге — Соцпартія, звідки можна було їх якось діставати. Я не був близьким до оточення Мороза, тож користувався двома компакт-дисками, походження яких — Відень.

Це дуже хаотична нарізка в двох стандартах: перший — це DMR. Це стандарт цифрового диктофона, який нібито був під диваном. І другий — це звичайні WAV-файли, тобто DMR транскодовані в звичайні WAV-файли, з якими можна було гратися: піднімати рівень звуку, зменшувати шуми і покращувати звучання.

Щоб кваліфіковано розшифрувати одну хвилину записів треба одна година. Тобто, щоб розшифрувати 14 хв треба 14 годин просидіти за комп'ютером, весь час прокручувати, адже якість записів надзвичайно погана залежно від того, де саме лежав цей пристрій.

Як ідентифікувати дати розмов та голоси на плівках

Це можна зробити завдяки контексту розмов. Якщо на записі двогодинний файл, то там обов'язково є щось на кшталт «вчора було те, завтра було те, а завтра у мене зустріч там». Отож розібратися можна. Принаймні, мені вдалося датувати розмови. Я загалом знайшов 18 фрагментів, де фігурували Гонгадзе і Єльцов. До одного чи двох фрагментів у мене залишаються питання щодо даті. Але решту можна встановити з контексту.

Мало хто з журналістів розуміє той нюанс, що цифровий диктофон, на який Мельниченко записує, – це надзвичайно примітивний пристрій. Там взагалі можна розрізнити 8 чи 16 тембрів голосу. Тобто схожі голоси він записує однаково. Впізнати, що це, скажімо, Деркач (Леонід Деркач – голова СБУ (1998-2002) – ред.) можна тільки лінгвістично: відповідно до характерних слів, обертів, того як він звертається до людей, але не за тембром голосу. Так само коли ми чуємо Кучму, то є характерні слова-паразити. Але довести, що це він, проводячи аналіз тембру голосу неможливо, тому що це один зі стандартних тембрів. Щодо Деркача, то там є доволі тривалі розмови. Абсолютно ясно, що обговорюються справи, які стосуються СБУ. Тому проблем з ідентифікацією таких осіб як Деркач, Кравченко, Литвин, Волков практично не виникає. Є проблеми з ідентифікацією інших, які були в кабінеті президента і які були присутні, зокрема, при ключовій розмові 3 липня 2000 року, коли прозвучали усі ці страшні фрази: віддати чеченцям, відвезти в ліс, без штанів залишити. Хто саме перебував тоді в кабінеті президента — це питання.

Перша згадка про Гонгадзе

Прізвище Гонгадзе Кучмі було відоме, але він не вирізняв його, станом на травень 2000-го. Є перший епізод, який я виявив. Це публікації у «Дзеркалі тижня» — опитування журналістів щодо рівня довіри до влади. Цю публікацію Кучма обговорює, каже: ой там Погорелов, Коробова, Сімонова, Гонгадзе — ці журналісти. І пішло поїхало. От так, через кому, Кучма його знав.
Голова СБУ Леонід Деркач виступає з трибуни Верховної Ради, архів, 2001 рік, стопкадр з відео
Перший фрагмент, де з'явилася згадка про Гонгадзе, це коли Леонід Деркач пояснює Кучмі, звідки взялась публікація в російській «Незалежній газеті» під заголовком «Андрей Деркач — украинский Путин». Андрій Деркач — це син голови СБУ Леоніда Деркача. У той час була така ситуація: влітку 2000 року Україною ширились чутки, що нібито Кучма хворий на рак і мало не помирає, тож терміново собі шукає спадкоємця. І у цьому контексті з'явилася стаття, що ідеальний вибір спадкоємця — якщо в Росії на той час це був колишній керівник ФСБ Путін, то у нас Андрій Дєркач, який також був випускником школи ФСБ. Важко сказати, хто замовив цю статтю, може і сам Андрій Деркач, може хтось з його недругів. Факт, що ця публікація була передрукована «Українською правдою».
Деркач, якому треба виправдатися перед Кучмою, каже: Леонід Данилович — це все Гонгадзе, Гонгадзе фінансує через Бродського Суркіс і Медведчук, а щоб ви зрозуміли, що він не тільки проти вас, нале і проти мене — от вам віршики, «пахабщину» якусь, я вам залишу. Тож коли Деркач опинився у ситуації, коли треба виправдовуватися за цю статтю, то він ніби «перевів стрілки» і так почалось мусування прізвища Гонгадзе. Кучма ж сказав: ти ж, давай, відстеж, хто там гроші дає…

Але нюанс, а хто заніс публікацію до Деркача? Цього на записах немає. Але на записах чітко саме Деркач той, хто першим обговорює і акцентує на тому, що Гонгадзе все це викладає в інтернет. На той момент, до 3 липня, все зводиться до розмов Кучми з Деркачем, де Кучма просить Деркача: ну ти з'ясуй, хто це все «шурує». Деркач йому досить логічно все розповідає, що от є Гонгадзе. Деркач, правда, вважав, що Єльцов з Гонгадзе працюють разом, хоча тоді вони не були знайомі, а це були просто передруки. І значить, Деркач йому пояснює, що це все зливається через російські інтернет-ЗМІ, потім передруковується в Україні. Тобто, існує схема. Також він цілком логічно пояснив схему фінансування «Української правди», що гроші давав Бродський, а Бродського підтримували відповідно Суркіс з Медведчуком. Тобто, що Бродський давав гроші на «Української правди» він сам не відкидає, якраз в цей період, це літо 2000 року, коли вже перервалося фінансуванням від Марчука. До того Марчук фінансував «Українську правду».
І після цього вже Кучма кличе Кравченка. Він звертається до нього: «Щоб я не забув. Є такий Гонгадзе. Володя каже, треба, щоб його вкрали чеченці і в Чечню вивезли і викуп попросили»
Про доручення Кравченку

Ключова розмова 3 липня — її треба слухати. Те, що нам вкинули, цей перший фрагмент, коли Кучма по селектору розмовляє з Литвином і говорить: ну ти давай мені оце по «Українській правді», по Гонгадзе і будемо вирішувати що з ним робити. Це найперший фрагмент на касеті Мороза. Він змонтований. Мені вдалось знайти оригінальний DMR-файл, є всі підстави вірити, що він автентичний. Він триває 2 години 10 секунд. Там чутно, хто був до цього в кабінеті Кучми, про що вони говорили. Він викликав Литвина, Литвин потім прийшов, а оцю паузу — хвилину — коли Литвин йшов до нього в кабінет — вона на касеті Мороза була вирізана. Тому коли її Луценко розшифровував — він не міг написати, що він сидить. Ну як же так, щойно він по селектору розмовляв і тут раптом Литвин уже в кабінеті. А все стає зрозуміло, що вирізали хвилину паузи, коли Литвин і можливо інші люди заходять в кабінет Кучми і сидять і присутні при цій розмові.

На цій розмові чітко можна чути — там є Литвин і є інші люди. Кучма каже: «Може нардепи, може в суд подати, щось зробити…» І там чітко прорізається людина, яка каже фразу: «Нєт, пусть лучше Кравченко скажет на меня і таким чином на нього подіяти». Хто ця людина — головне запитання. За однією фразою визначити, хто ця людина — неможливо.

І після цього вже Кучма кличе Кравченка. Він звертається до нього: «Щоб я не забув. Є такий Гонгадзе. Володя каже, треба, щоб його вкрали чеченці і в Чечню вивезли і викуп попросили» — посилаючись ніби на Литвина. І той каже: «А, Гонгадзе, він десь у нас вже проходив». і після цього починається пресування Кучмою Кравченка: «Давай, зроби щось, не знаю що, але щоб цього не було». Всі погоджуються, що прямої вказівки на вбивство Кучма не віддавав. Взагалі весь тон його розмов з Кравченком зводився до того: зроби те, не знаю що, але щоб цього не було. Аби Гонгадзе не «шурував» в інтернет різний бруд. Отак можна висловитись.

Стосовно Литвина, то принаймні з тих фрагментів, де мені відомо, немає такого, що було видно, що саме Литвин привертає увагу до Гонгадзе. Литвин був присутній при обговоренні всіх цих подій, але його ініціативи, принаймні з тих фрагментів, що доступні, я не бачив.

Хронологія

Після розмови з Кравченком почалась «наружка», стеження. У мене є хронологія — там, скажімо, був день, коли Гонгадзе не ночував дома. Тоді ж відбулася зустріч між Гонгадзе й Морозом в кулуарах Ради. Мороз йому сказав: тобою займаються дуже серйозні люди, будь обережний. Він фактично порадив йому звернутися до Генпрокуратури. З урахуванням того, що ми знаємо зараз — це доказ, що Мороз оперативно отримував інформацію з записів. На той момент він вирішив попередити Гонгадзе. Хоча мені здається, що Мороз міг підняти це питання і вище — він міг з трибуни ВР сказати, що готується розправа над журналістом. Він міг вийти на трибуну і сказати: у мене є беззаперечні дані, що йде стеження за журналістом, яке організовує МВС Кравченка. Мороз на це каже, що, мовляв, на той момент не було підстав вважати, що це все може завершитися вбивством. Але фактично цим Мороз визнає, що знав зміст записів, знав, що ім'я Гонгадзе обговорюється в кабінеті Кучми.

Далі «Українська правда» пішла у відпустку. Наскільки мені відомо, Гонгадзе теж здається був у відпустці. Була перерва до вересня. Була ескалація — один такий день, що Гонгадзе просто не ночував вдома, взагалі десь переховувався. В принципі тільки стеженням все і обмежилось на той час. Це приблизно з 3 до 15 липня, Здається з 13 до 15 липня машини «наружки» оточували будинок, де була редакція «Української правди». Це було таке демонстративне неприховане стеження. Є всі підстави вважати, що це була міліцейська наружка, це все доведено. Тобто, це однозначно можна пов'язати з розмовами в кабінеті президента. Ну, знов таки, це ще не вбивство.

23 серпня Кучма повертається з відпустки. І 30 серпня знов таки, згідно з датою, яку наводить Мельниченко, розмова Кравченко-Кучма:

Кравченко: Ну значить, Леонід Данілович, що нового?

Кучма: А, Гонгадзе там же цей.
Кравченко: Послезавтра, послезавтра.
Кучма: За Головатим дивляться?
Кравченко: Та дивляться, я думаю, що через Гонгадзе, там пару днів і там буде вирішено, як воно получиться там.

Це приблизно 30 серпня.

5 вересня — в цей момент «Українська правда» передруковує сайт ФЛБ.ру статтю Єльцова під псевдонімом Іван Степанов «Волк в овечьей шкуре», спрямовану проти Волкова (український політик – ред.).

6-8 вересня — в цей момент Кравченка немає в Києві, він знаходиться в Киргизстані, на зустрічі голів МВС країн СНД. До речі, він потім на записах говорить, що йому в Киргизстані доповідали, що Опанасенко, київський начальник, цікавиться спостереженням, починає пробивати машини, і далі це все є в розмовах. Кравченко каже: тут цей Опанасенко втрутився, тому все стає складніше, я думаю що зробити, бо цей Опанасенко почав пробивати. І по-друге, говорить, що є ж заява в прокуратуру. Тобто, видно, що у Кравченка певні ускладнення. Він принаймні думає що робити. Але ще радикальних дій ніяких немає.

7 вересня — чат з послом США Стівеном Пайфером в «Українську правду».

11 вересня — в понеділок розмови Кучма-Литвин і Кучма-Кравченко-Деркач, де згадується публікація про Волкова, стеження за Гонгадзе, заява до Генпрокурора, міліціонер Опанасенко. Тут що цікаво, Кучма говорить: «Слухай, у мене 19-го з пресою зустріч. Я обов'язково повинен сказати, що ЗМІ деякі російські використовують як помийну яму, блять, і скидають туди весь бруд для того, щоб потім назад друкувати в Україні». Кучма чітко розуміє схему: публікується в Москві — передруковується тут.

Невідомий: по Волкову читали?

Кучма: Та шо, кажуть стаття з'явилась, Волков сам каже.
Невідомий: Що там Кравченко?
Кучма: Що ж, он займається, ніхуя з ним не получається.
Це все 11 вересня. Далі Деркач: Вот этот вот Єльцов — кто это пишет.
Кучма: Ну так слушай, наведите с ним порядок, только не затягивай.
Деркач: Я ж сказал, пару неделек и это закончим, надо же связи, тот кто сливает ему информацію.

Це фактично всі розмови з силовиками і в фокусі і Єльцов, і Гонгадзе. Далі нюанс: Кучма і Деркач 12-13 вересня знаходяться в Дніпропетровську, там якась річниця чи то Південмашу, чи учбового закладу, де вони вчились. Тобто 12-13 вересня Кучми в Києві немає. А 14-15 вересня Кучма знаходиться в Парижі на саміті Україна-ЄС. Тобто 12-15 вересня Кучми фактично в кабінеті немає. Тож 11 вересня – це фактично ключові розмови. Що в цей час відбувається: Гонгадзе не пускають на прес-коктейль у Верховній Раді — це четвер, 14 вересня, і 15 вересня 2000 року — відповідно до показів Пукача і його всіх спільників це мав бути день, п'ятниця, коли його повинні були захопити, але операція зірвалась, тому що Гонгадзе вдалося взяти іншу машину. Тобто він сів поїхав від Олени Притули додому. Хоча все було готово і близько 15 співробітників «наружки» брали участь у цій операції 15 вересня.

Про стеження за Єльцовим та погрози

15-го вересня Єльцов отримує анонімний телефонний дзвінок з погрозами. Невідомий голос повідомляє, що публікації журналіста «мешают весьма влиятельним людям», вимагає «бросить работать на спецслужби, прекратить свои фокусы в интернете». Єльцов викликає міліцію, до нього прибувають два дільничні інспектори Харківського РУВС Києва, вони відмовляють журналісту в прийомі заяви, оскільки Єльцов наполягав вказати, що погрози на його адресу здійснюються безпосередньо за вказівкою керівників МВС і СБУ Кравченка і Деркача. Це 15 вересня, у той час, коли Гонгадзе вже мали викрасти.

10-го знову лунає дзвінок і голос каже, що «ну шо, ментов приводил?». В цей момент Єльцов помічає за собою спостереження, «Жигулі» зеленого кольору 72846КЕ. Пізніше голова СБУ Радченко визнав, що вони належать машині спостереження СБУ. Тобто, Деркач займався спостереженням за Єльцовим. В той час як Кравченко — за Гонгадзе. Леонід Данилович вирішив отак це зробити: одному доручити те, другому — те. Далі Єльцов сідає в поїзд Київ-Кисловодськ і вирушає в Армавір. Єльцов стверджує, що купив квитки заздалегідь, що це була запланована поїздка. Ну і ми знаємо, що приблизно о 22:20 Гонгадзе викрадають і, наскільки я розумію, 00:20 17-го він мертвий. Як ми тепер знаємо.
Якщо рахувати, що Гонгадзе вбили в 00:20 17 вересня, а вже 18-го монтується касета Мороза — той, хто почав її монтувати принаймні знав про факти розмов про Гонгадзе, вони вже десь там були підготовлені.
Про останні розмови

Навіть в першій касеті Мороза був присутній фрагмент розмови, де Кучма, здається з Литвином, обговорюють анонімний дзвінок в Грузинське посольство і хтось погрожує вплинути якось на посла. Запис зроблений вже після зникнення Гонгадзе. А якщо забігти трохи наперед, то на сьогодні з тих записів, до яких я мав доступ, останній запис датується 26 вересня. Це через 10 днів після зникнення Гонгадзе. 26 вересня — це розмова Кучми з Тарасом Чорноволом. Тобто, принаймні до 26 вересня прослуховування тривало.

Тут одразу забігаючи наперед, скажу, що ключовий день — понеділок 25-го вересня. Понеділок — це день, коли традиційно Кучмі звітували силовики — Деркач і Кравченко. Оцих розмов за 25 вересня немає. Хоча існують підозри, точніше так стверджують люди Березовського, які мали доступ до нотатника Мельниченка, що в нього було занотовано, що є такий запис розмови Кучми з Кравченком від 25 вересня. Якби ми мали цю розмову і проаналізували її, то багато що стало ясно. Ми б знали, що знав Кучма на цю мить, що йому доповідав Кравченко. Тобто якщо би виявилось так, що Кравченко каже: Леонід Данилович, є підстави вважати що мертвий Георгій, — ну, то рахуйте все. Тут вже ніяк не відкрутитися. Але оскільки цей файл не був оприлюднений, то швидше за все, не все так просто.

Повертаючись знову ж таки до записів, там є розмова з Волковим, Деркачем після зникнення Гонгадзе. З тих записів не видно, що Кучма знає, що Гонгадзе вбитий. І навпаки він чи то тішить себе ілюзією, чи дійсно вірить, що Гонгадзе змовившись з Єльцовим втекли десь з України. Єльцов дійсно в цей момент залишив Україну. Тобто вони тішили себе надією, що Гонгадзе міг зникнути, тому що якраз вийшла чергова жорстка публікація, присвячена саме Кучмі.
Микола Мельниченко у Києві, архів, стопкадр з відео
Про Миколу Мельниченка

Мельниченко не планував бути публічною фігурою. Він був переконаний, що треба заховатися на пару тижнів, у Києві станеться революція, Мороз прийде до влади, а він стане керівником СБУ чи начальником охорони Мороза. Друге — він ніколи не займався розшифровкою файлів, не вміє працювати з ними. Коли він опинився в Чехії, постало питання, що треба це зробити. Виявилось, що він абсолютно непридатний до цієї роботи. І в принципі досі немає жодної розшифровки, зробленої саме Мельниченком. Його еволюція була дуже складною, але закінчилось це тим, що Микола розглядає свої записи, як власне майно, на яке він витратив шматок життя, тож це його капітал.
Як прослуховувався кабінет

Із значною долею ймовірності можна сказати, що прослуховування велося диктофоном Toshiba. Пристрій дійсно вносився в кабінет президента і виносився звідти. Якщо розібрати цей диктофон, це все можна сховати, грубо кажучи в цій мишці, в пульті від кондиціонера, в пульті від телевізора. Наприклад, в Кучми стоїть телевізор, але він їм не користується. В принципі, тоді були такі масивні пульти, що можна було запхати в нього нутрощі диктофону. І тоді Мельниченко приходить в кабінет, з валізкою, дивиться де лежить пульт і міняє один пульт на інший. В іншому вже свіжий носій. Тобто, йому щоб забрати пристрій підслуховуючий, потрібна мінімальна маніпуляція. Там на записах є звуки, коли заходять в кабінет, коли запис іде, іде, іде і бах — і все, запису немає. Те, що в кабінеті президента був прохідний двір — теж однозначно. Там був запис: Кучма пішов з роботи, запис триває — хтось заходить в кабінет, телевізор включають, охорона сидить дивиться якийсь тенісний матч, коментує. . Тобто, те, що там був абсолютний бардак і Микола, користуючись службовим становищем, мав фактично безконтрольний доступ в кабінет президента. Друге — були люди, які технічно допомагали йому як зробити так, щоб побільше записів було, бо там була картка 4 години 20 хвилин можна було записати, треба було придумати, як включати і виключати, коли Кучми немає.

Лідер опозиції Олександр Мороз (праворуч) оприлюднив записи майора Мельниченка, зроблені у кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми, 28 листопада 2000 року, архів, стопкадр з відео
Касета Мороза

Коли це все сталося, враховуючи всю містерію з підкиданням тіла, виникла проста версія, що люди, які підслуховували Кучму, скористалися знаннями, викрали Гонгадзе і тепер шантажують все керівнцтво. На користь цієї версії свідчить дата початку монтажа касети Мороза. Її почали монтувати 18 вересня, в понеділок. Грубо кажучи через добу. Якщо рахувати, що Гонгадзе вбили в 00:20 17 вересня, а вже 18-го монтується касета Мороза — той, хто почав її монтувати принаймні знав про факти розмов про Гонгадзе, вони вже десь там були підготовлені. Тобто хтось йому дав вказівку монтувати.
Людина, яка це зробила, однозначно добре знала про розмови Кучми в кабінеті і прекрасно знала, що зникнення Гонгадзе — це не просто «загуляв». 18-го вересня, ніхто нічого не розуміє, а в цей момент вже починають монтувати запис.

У мене немає сумніву, що Олександр Мороз своєчасно знав про всі ці розмови. Але в інтересах Мороза було, щоб Гонгадзе зникнув. Чому? Мороз готував Мельниченка до евакуації ще з початку 2000 року. Йому треба було його евакуювати з якимось убойним компроматом. Тобто, знаючи про ці розмови і що ось-ось щось має відбутись з Гонгадзе, Морозу було вигідніше, щоб це відбулось, а потім Мельниченко з компроматом виїздить за кордон і оприлюднить його. Така моральна претензія до Мороза. Те, що Мороз знав про ці записи — жодного сумніву, це встановлений факт, це в підозрі Генпрокуратури, яка мали бути вручена Мельниченку. Там чітко описується, що він передавав записи Морозу з початку 2000 року. Це і самого Мороза свідчення, що він попереджав Гонгадзе про стеження.

Оригінали записів

Оригіналів немає в принципі, тому що на той момент картка пам'яті для диктофона коштувала близько 100 доларів. У нього було 3-4 картки і він їх по черзі просто записував.
Суто технічна точка зору: є в Чехії приблизно 70 компакт-дисків, які Мельниченко вивозив в кінці листопада 2000 року. Там файли заархівовані з паролем. Кажуть, що там 14-значний пароль з кирилицею, який зламати майже нереально. Це один з аргументів, що до здійснення записів Мельниченка були причетні спецслужби.

Тіло було однозначно перепоховане так, щоб його знайшли. Для цього треба просто побачити це місце, щоб зрозуміти, що це зпоблено навмисно. Уявіть собі ліс, перетин двох доріг, вони там не під прямим кутом, і в цьому гострому куту буквально в двох метрах закопують людину.
Про викрадення і вбивство

Що сталося 16 вересня. Було 2 машини спостереження і екіпаж однієї з них став свідком того, як Гонгадзе заштовхали в машину, де знаходився Пукач, Протасов, Костенко і Попович. Тобто, ці ключові свідки. Двоє в кінці-кінців, коли прийшов до влади Ющенко і там під певні великі гарантії, дали покази: ми були в той момент на бульварі Лесі України і можемо свідчити, що його підсадив у свою машину Пукач, там знаходились його водій Попович, а також Протасов і Костенко. Завдяки показам цих людей, взяли Протасова, Костенка і Поповича і ті вже розказали що відбулось.

А що відбулось? Мало місце сплановане вбивство людини. Ці всі моторошні подробиці, як Пукач його душить, міняє положення тіла, примушує Протасова і Поповича бити ногами, щоб випустити повітря з легень, тому що він не може задушити, як ламається кадик, коли він його поясом душить. В цей момент вже викопана яма. Проти чого як категорично заперечую — проти мусування версії «ексцесу виконавця». По дорозі Пукач заїжджав до своїх далеких родичів в Сухолісся брав лопату і щось іще. Тобто, це було сплановане вбивство. Ці подільники кажуть, звичайно, що вони не знали, що так було заплановано, але не могли опиратися Пукачу, оскільки він був озброєний і рішуче налаштований, що вони боялись йому заперечити. Попович взагалі свідчить, що вони боялися, що з ним щось станеться, що він навіть ключі від машини заховав під килимком. Тобто, Пукач був категорично налаштований на вбивство. Тут правда є нюанс, що юридично коли звинувачення Пукачу висунули, то там сформульовано «виконання злочинного наказу». Я цих тонкощів не знаю, але це юридична різниця, тому що якщо це замовне вбивство, то має бути елемент винагороди. Ну так вибачте, елемент і заохочення вони очевидні — одразу ж отримує звання генерала-майора після цього. Це вже заохочення. Друге, це вже сталося в жовтні 2003 року, набагато пізніше — він отримав престижну квартиру. Я думаю, що йому ця квартира була обіцяна. Просто так Пукач на вбивство би не пішов. Це саме головне запитання. Хто міг мотивувати Пукача на вбивство?

Про Таращанське тіло

Тіло було однозначно перепоховане так, щоб його знайшли. Для цього треба просто побачити це місце, щоб зрозуміти, що це зпоблено навмисно. Уявіть собі ліс, перетин двох доріг, вони там не під прямим кутом, і в цьому гострому куту буквально в двох метрах закопують людину. Що заважає пройти в ліс? Пройди ти в ліс метрів 30 і там закопай, навіть і яму велику не треба викопувати, ніхто вже не знайде. А тут просто на підводі селяни їхали і побачили руку, висунуту з ями. Тут ще нюанс: якщо би навіть не знайшли випадково це тіло — був би анонімний дзвінок з вказанням чітких координат. Це і Мороз, і всі говорять, що тіло було перепоховане так, щоб його знайшли. Чому там прикраси були? Пукач же не ідіот, він розуміє, що треба позбуватися всіх речових доказів. Вони сумку в Дніпро кинули, мобільний телефон в русанівську протоку. Тобто, позбавлялися речових доказів. Але як можна було відрубати голову і не побачити цепочку з кулоном? І це перевезти на якусь відстань і перепоховати так, щоб воно все було.

Чому голови не було? Теж хороше запитання. Тут можна версії будувати. Мені здається, що коли Пукач зрозумів, в яку гру він попав і що з цієї гри вихід може бути дуже простий — можуть грохнути самого Пукача, то він, коли переконували його, що тіло треба перепоховати, раціональне зерно тут одне: його подєльнікі булі готові здатися СБУ буквально на наступний день. Це є в їхніх показах, вони були настільки шоковані тим що відбулося, що готові були колотися, якби їм дали гарантії безпеки. Тобто, це абсолютно реальний варіант розвитку подій був. Тому треба було тіло перепоховати. Тоді всі їхні покази це був би наклеп — якщо ви не можете вказати, де тіло, то до побачення.
Акція пам'яті загиблого журналіста Георгія Гонгадзе у Києві, 2001 рік, архів, стопкадр з відео
Голова

Коли заарештували Поповича, Протасова. Костенка, вони свідчили, що Гонгадзе поховали разом з головою. І вони вказали на це місце біля села Сухоліси, де було перше місце поховання. Тіло, яке знайшли селяни біля Таращі, було без голови. Тобто, при перепохованні, яке здійснив Пукач — принаймні він каже, що він це робив один, він відтяв голову і заховав її ще в третьому місці, яке відоме лише йому одному.

Голову знайшли після того, як був затриманий Пукач. Він дав покази приблизного місця і наскільки я читав в пресі, там десь с інтервалом 10-20 метрів на вказаному ним місці дійсно знайшли фрагменти черепа. Це був 2009 рік, десь вересень, це вже після арешту Пукача. Тобто Пукач зізнався, що він вбивав, підтвердив покази подєльників і далі розвинув цю тему, що він перепоховав тіло і відтяв голову.

Про Юрія Кравченка

Є ж покази Пукача, що його Кравченко запросив в кабінет і сказав: «Убий цього Гонгадзе, інакше тобі кінець». І в цей момент немов би звонить телефон і Кучма ще раз нагадує Кравченку, що треба вбити грузина. В цей момент Кравченко кидається на Пукача, затягує його в ванну, починає душити і казати: «Якщо ти не вб'єш грузина — я тебе вб'ю». Ну, хто був Кравченко на той момент і хто був Пукач? Кравченко був надзвичайно близький до Кучми. Вони зустрічались не тільки в кабінеті, Кравченко постійно ночував в його резиденції в Заліссі, тобто, вони могли вести ці розмови про Гонгадзе і грубо кажучи не в кабінеті. Тобто, рівень Кравченка був такий, що Пукачу до нього — надзвичайно велика відстань. Вони не були близько знайомі. Як за таких обставин Кравченко міг дати наказ на вбивство? Кравченко дуже обережна, розумна людина й з самих записів це зрозуміло. Він фактично забалтує Кучму, каже: «Ми зробимо щось, почекайте». Як він реагує на злив інформації Опанасенком — одразу відчуває небезпеку. Як він реагує на звернення Гонгадзе до прокуратури — ха, це ж ще одна лінія небезпеки, вже засвітилися номери наружки. Тобто, Кравченко людина надзвичайно обережна. Але головне, що він не був достатньо близьким з Пукачем, щоб віддати такий наказ.
Міністр внутрішній справ України Юрій Кравченко (ліворуч) із своїм першим заступником Геннадієм Москалем в Криму, архів, 1998 рік, фото: moskal.in.ua
Немає жодної людини, яка могла б підтвердити, що Кравченко з Пукачем спілкувався приватно чи в кабінеті, чи будь-де ще. Лічені люди в кабінеті Кравченка могли затриматись довше, ніж на 3-4 хв. Це перший нюанс.

Другий — Кравченко ніколи конфіденційних моментів не проговорював в кабінеті. Він завжди спускався вниз і ходив по території, тому що боявся прослуховування. Ну це з Геннадієм Москалем треба поговорити, він тоді був заступником Кравченка, він розказує як це було.
Вище керівництво країни взагалі було не підготовлене до сприйняття такого явища як поширення інформації в інтернеті. Це історія про абсолютно неадекватну реакцію у вищих кабінетах влади на публікації інтернет-видань.
Про Едуарда Фере

Рахують, що він свого часу був протеже Кравченка, сприяв його просуванню по кар'єрній драбині. Фере в радянські часи очолював відділ зовнішнього спостереження. Що цікаво, що якраз в кінці 1980-х років, коли в Києві почались перші мітинги, збори націоналістичних гуртків, культурологічний клуб і тд, то широко використовувалась схема вивозу людини в ліс. Є свідчення тих часів, що коли просто якийсь мітинг планувався, ключових організаторів відловлювали, вивозили за 100 км від Києва і кидали там. Цим займалась міліцейська наружка, якою керував Фере. Тобто, те що зробили з Подольським — це те, що робили в кінці 1980-х років, коли в Києві почались перші паростки національно-демократичного руху. Фере називали сірим кардиналом. На момент вбивства Гонгадзе він формально займав посаду керівника апарату МВС — готував документи, розпоряджався в тому числі присвоєнням звань, наскільки я розумію. І розпоряджався матеріальними благами: квартирами і тд. Це якраз людина, яка могла вирішити всі проблеми Пукача. Тут на той момент цікаво зрозуміти такий нюанс: що стосується екзекуції над Подольським, коли його вивозили в ліс, то тут все лінійно: Кравченко сказав Фере, Фере сказав Пукачу, Пукач виконав. Але там знову ж таки не йшлося про вбивство. Тут зовсім інший рівень відповідальності, повна безкарність і тут я готов повірити, що це без особливої винагороди, це дійсно було по цій вертикалі наказ. А от влітку 2000 року, приблизно після цього випадку з Подольским, стався великий злам у стосунках Фере і Кравченка. Вони перестали довіряти один одному — це свідчення оточення Кравченка і це є на записах, де мені здається, що Фере присутній в кабінеті президента. Я думаю, що там уже були тертя, тому що Фере дуже наблизився до Дагаєва, який сидів на Банковій і був керівником Державного управління справами. І вони там, грубо кажучи, сиділи і пили у Дагаєва. Зрештою, вони на цьому і звершили. Фере з керівника апарату МВС звільнився, став радником Дагаєва і фактично сидів в нього в ногах до літа 2003-го року, коли Дагаєв помер від тромбофлібіту, а Фере після інсульту зліг в кому. Це липень 2003-го.

Ключове підтвердження версії про те, що Пукачем керував Фере і Дагаєв — це свідчення Поповича, водія Пукача. Він розказує, що приблизно в середині жовтня 2000 року він відвіз Пукача у ресторан «Струмок» на Старообухівській трасі. Коли він приїхав, то побачив, машини з номерами 005КА — це машина Дагаєва і з номерами 11573 — здається, це машина Фере. Там відбулася п'янка, де Пукач зустрічався з цими двома. І після цього п'яний Пукач, коли їхав додому, обмовився, що треба перепоховати бійця. Це середина жовтня. А Пукач на суді стверджує, що Кравченко його викликав в понеділок, 17 вересня, і сказав: бери відпустку і треба перепоховати тіло. Той Кравченко, який нібито за його свідченнями віддав йому наказ і Пукач не мав куди дітися і вбив людину — тепер його простять вже про меншу послугу, що треба перепоховати тіло. Уже 18 вересня просять. Але ж тіло знайшли тільки 2 листопада. Що ж Пукач нічого не робив з 18 вересня? Це його покази, що «мене знову викликав Кравченко в кабінет і сказав, що бери відпустку перепоховати тіло». Насправді цього не було. Насправді тіло Пукач перепоховав дуже недбало, відтявши голову, десь приблизно в 20 числах жовтня. І 2 листопада це тіло знайшли. І після цього Попович, водій Пукача, сказав, що почув трупний запах від джипа, який також використовувала наружка. І з цього зробив висновок, що Пукач перепоховав тіло. Цю машину теж знайшли. Не знаю, робили аналіз ДНК чи ні, я довіряю в даному випадку показам Поповича — те, що тіло було перепоховане після зустрічі Пукача з Дагаєвим і Фере.

Підсумки

Це неймовірний непрофесіоналізм керівництва правоохоронних органів України. Для мене взагалі неймовірно, що таке відбулось. Вище керівництво країни взагалі було не підготовлене до сприйняття такого явища як поширення інформації в інтернеті. Абсолютно не розуміли що таке інтернет, не розуміли анонімності в інтернеті, не розуміли що таке оприлюднити інформацію, передрукувати, репостнути. Це історія про абсолютно неадекватну реакцію у вищих кабінетах влади на публікації інтернет-видань.

Абсолютно неймовірна ситуація, коли президент країни замовляє, принаймні як на записах виглядає, екзекуцію над журналістом. Це однозначно неприпустимо. Я не міг повірити, що Кучма може дійсно такого бажати. З іншого боку, якщо взяти записи і слухати як Кучма материв Андрія Деркача — він же його материв не гірше, ніж Гонгадзе. Свого хрещеника. Тобто, це можна просто списати на просту лайку. Оце все «чеченцам вивезти, хер его знает, зробіть щось» — це можна списати на лайку. Але те, що це неприйнятно для президента — однозначно.