Лаврентій Малазонія
Друг Гонгадзе, медіаменеджер, заступник генпродюсера, керівник ТСН та політичного мовлення каналу «1+1» у 1999-2000 роках
Про знайомство

На якісь тусовці підійшов, заговорив грузинською мовою. Так і познайомилися. Він такий — досить живий, відвертий. Нормальна людина. Приємна в спілкуванні.

Ми товаришували досить близько. В нього виникали проблеми на каналах. Я допомагав. Наприклад, на НТВ працювати кореспондентом. Він якийсь час попрацював і пішов. Не знаходив собі місця на телебаченні. Йому важко було домовлятися з кимось, або тим людям було складно домовитися з ним. Тому він кинув ці справи і зайнявся інтернетом.
Це був початок. Не в сенсі кар'єри, а в сенсі ремесла, роботи. Думаю, що перспективи у нього були великі. Не тільки в УП, а й далі.
Про день зникнення

Я приїжджав до його дому десь за годину-півтори до зникнення і казав, що завтра в нас шашлик на Трухановому острові — не забудь, приходь. Ввечері я залишив мобілку на столі на кухні, а з ранку подивився, що там 12-14 викликів від Альони. Набрав, питаю… Каже, що Гія зник. Як це зник? Розповіла, що він вийшов і не прийшов додому. Що вона дуже цим стурбована. Те, що стурбована, я зрозумів.

Потім я поговорив з дружиною — Миросею, вона теж сказала, що стурбована. Він не мав таких звичок. Не зникав. Він не є біглєцом. Я відчув, що щось не те.
Про пошуки

У понеділок я виїхав, подзвонив Сергію в «Українську Правду». Кажу: «Підбери фото, виріж, зроби напис «Знайдіть журналіста». Переговорив із усіма колегами на каналах. Хтось міг не любити Гію, хтось любив. Це не мало значення. Пояснив, що щось тут не так. Попросив дати в новинах інформацію, що він зник, взяти комент у МВС, СБУ, де можливо. Вони все це зробили. Я і всі інші вдячні за це. Майже кожного дня майже всі канали питали: «Де Гія?».
Лише два канали стояли окремо: ICTV і УТ-1. Їх у цій кампанії не було. Але я можу зрозуміти чому. Якби нам хтось заважав, наприклад, з боку Кучми чи влади, то була б інша історія для них. Думаю, що Мартиненко зміг достукатися до Кучми і пояснити, що ми знаємо про це. Можливо, це для них було несподівано, але нам ніхто не заважав. Ми вимагали від спецслужб, від МВС, від усіх гілок влади, хто міг у цьому допомогти з'ясувати, куди його діли чи куди він подівся. В цьому є велика заслуга Саші Мартиненка.

Про таращанське тіло

Наскільки пам'ятаю, інформація з'явилася в якійсь газеті за тиждень до того, як ми туди поїхали. «Можливо, це тіло Гії Гонгадзе». Я Альоні казав: «Давай почекаємо трохи». Ця історія… така підозріла, м'яко кажучи. Від неї тхне.

Досі невпевнений, що те тіло, що знайшли, Гії… Досі не знаю. Коли ми туди приїхали, ця історія є описана. Як тіло лежало, як діставали, як там… хлопчик знайшов. Руку побачив. Як ми туди поїхали, як знаходили транспорт, щоб забрати тіло. Нам ніхто не казав не забирати тіло. Потім це тіло зникає. Це така дивна історія, абсолютно. А потім воно опиняється в морзі. Мама Гії не вірила… Так і пішла з цього світу, царство їй небесне. Потім, коли Михайло Потебенько (на той час генеральний прокурор України — ред) виступав у парламенті і казав про 99,6%, наскільки я згадую, багато хто видихнув, що нарешті тіло знайшли.
Про перепоховання тіла

У мене є лише одна відповідь. Це округ, де обирався Олександр Мороз. Який потім у цій історії зіграв свою роль. Тільки це пояснення, чому переховували з одного місця в інше. Можливо, це була така політична гра, і вони прописали сценарій дій. В цьому сценарії хтось має виконати свою роль. Це в принципі не є дивним. Такі сценаристи є і в МВС, і силових структурах. Дивним є то, як виконали ций сценарій. А що в цьому сценарії було прописано у подальших діях — хто знає.

Про плівки Мельниченка

До цієї прес-конференції Мороз подзвонив Юлії Мостовій. Ми пішли разом з нею та Альоною. Він просив про якусь розмову. Я з ним не пішов. Юля з Альоною пішли, бо це стосувалося… Він хотів поговорити, як із журналістами. Він пояснив, звідки в нього плівки взялися, хто такий Мельниченко. Різні версії були. Це великого значення не має. Це політична історія на справі Гії.
У Штатах був Едгар Гувер, ФБР. Це силова потужна машина. Кравченку вдалося зробити потужне МВС. Якщо можна назвати когось Гувером, то це він був.
Про стосунки між МВС та СБУ

Міліція і СБУ в ті часи жили як на карикатурі, де собака і кіт прив'язані до стола, і їх змушують читати книжку про доцільність толерування. Але вони побиті геть. Вони один одного б'ють біля цього стола. Вони скуті якимсь…. Щось на це схоже. Бо хто їх за цим столом тримав… Це — був президент. Бо і там були люди, що були лояльними до президента. І Кравченко був людиною президента. У той же час вони конкурували один із одним. За вплив на президента, а потім за все інше. Це більше прив'язне до бізнесу. Але це не стосується справи Гії.

Про міністра МВС Юрія Кравченка

Кравченко тоді був досить потужною особистістю. Він створив машину. Якщо брати американський приклад, щоб було зрозуміло людям: в Штатах був Едгар Гувер, ФБР. Це силова потужна машина. Кравченку вдалося зробити потужне МВС. Якщо можна назвати когось Гувером, то це він був.
Генерал-полковник, керівник Апарату МВД України Едуард Фере нагороджується Орденом Святого Станіслава III ступеня, архів, 1990-ті роки, сайт “Міжнародний Орден Святого Станіслава”
Про голову апарату МВС генерала Едуарда Фере

В генерала Фере теж не було мотивів. Я з ним розмовляв одного разу. Потім він зник з радарів. Не відповідав нікому — я через знайомих намагався з ним поговорити. Не робити інтерв'ю, а просто по-людськи поговорити, щоб з'ясувати, в якому напрямку нам можна рухатися, щоб знайти в історії Гії правду. Але він не виходив на зв'язок і не хотів спілкуватися. Можливо, якби захотів, то склалася по-іншому історія.
Про «Українську правду»

Вона з'явилося трохи раніше за Гію, але дізнаватися про неї стали саме з того часу, як справа Гії почала рухатися.Тоді інтернет вважався таким собі маргінальним бантустаном ЗМІ, куди йшли люди, які, наприклад, не могли працювати в так званих великих ЗМІ, і не могли почати маленькі ЗМІ.

Зараз УП — певний бренд. Він змінився, змінилися люди. Але бренд залишився. По-різному можна оцінювати тодішню УП, через 10 років, чи 20 років потому. Кожен дає свою оцінку, але читають.

Про вбивство Павла Шеремета

Гидке відчуття було. Я Пашу близько не знав, двічі перетиналися, розмовляли. Приємна людина. Коли це сталося, і як це сталося, і чому… Гидка історія.

Він нічого не зробив — з будь-яких точок зору, будь-яких мотивів, щоб його так убили. Це історія трохи інша. Це потрібно було просто таку людину, з такого видання, з такого адресу вбити. А потім рухатися по якомусь сценарію чи сценаріях. Ніхто не знає поки що відповіді, чому це було зроблено. Причина точно була не в Паші. Ми можемо додумувати, чіпляти інші причини… Тут головне, що сам Паша нічого не зробив і не міг зробити, щоб його вбивали таким чином. Має значення мотиви людей, хто це зробив. Не виконавців.